Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання, Що здурманює кров чарівною красою хвилин, — Там спалала жага і злилося з захватом кохання… Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл До розпалених скель і шепоче про любощі...

Колись тут ходили брати із Солуні, І слово рум’яне, як те немовля, У крижмо зелене, в розгорнуте вруно Приймала уперше оця земля. Воно виростало для битов і слави, В наметах училось, не знаючи парт. Сягнуло на північ звідсіль, від Морави, Дала йому північ і силу, і гарт. І бачать...

Повітря лісове втрачає обриси дерев, Під якими накидано де-не-де собак. Одна – незмінно на варті, Неодмінно посеред дороги, якою вже, Як і тисячі разів по тому, Дві пристарілі санітарки везуть труп І сміються. Можна довго дивитися на оголені п’ятки і сірі пальці. Можна довго...

Морськими вузликами стовбурів дерев забавляючись – аби розв’язати – лишень аби залишитись іще у цьому деревному світі – іще на декілька розв’язків заданих вузликів, – де ‛дай, дай, дай!‛ іде бодайно – як найкоротший зимовий день, - ну і...

Блукав і світу білого не бачив, на велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, поникло враз, бо ти збагнув тоді, що не його – тебе було замало йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у...

Повість-колаж у нофах (новелах однією фразою)   Маємо суцільний позачасовий простір виявлення людського творчого чину – від його емоційних зародків до трагічного змагу зі вже набутою емоційністю. У цьому просторі і Моцарт, і теперішній галицький господар можуть розкритись як...