Завантажити

Ламке повітря у руках як лед, його минаєм тихо,

Стрімкими подихами в груди, крилами б`ючи.

Не образом, але гербом, хвостом змії звиваючись над степом

Душа, немов струмок, наповнює ландшафт й звучить.

І погляду батист вкрива холодне небо лагідністю шовку,

А довгий пальців хід в глибінь із мли,

Не бачачи, а відчуваючи, тремтить замерзлим, та живим, оригінально ніжним вовком,

І дух, окутаний в гарячий сплеск сердечного весла, стоградусно сичить.

А піна на поверхні тіла,змішавшись з потом

Всіх віків - узвар,

Який це небо п`є, що в листопад тебе вбива Полпотом

Й гамує на жаровні серця надтий невгамовний жар.

І раптом все змінилось: ти вдививсь у голі вишні,

Пробіг чимдуж очима вулицею голий, за відсутності тепла.

І, коли ти нагий увесь тремтів, Всевишній

Клав ангелам як кенгуру у сумку коржики добра.

І, на підніжку скочивши в останню мить в небесній залізниці,

Разом із снігом, що от-от Різдвом розтягнутим в шпагат часу впаде,

Спішать чимдуж духовні, як і ти, розширивши зіниці,

Крізь холод в руку до небес простягнуту, що їм назустріч наче хмара йде.

читати