Мертвий пес. Мертвий пес стирчить. Пес, що помер, стирчить із купи тогорічного снігу. Вода стікає із купи снігу на голову мертвого пса. Вода змиває замерзле болото і чорні підколісні бризки на голову мертвого пса. Мертвий торічний пес зустрічає весну в купі снігу, повільно...

Пророцтвом набиті кишені – страхуються від нестачі, Усе почувається добре, бо все й без того налякане. Здаються дощі напрокат. Сьогодні душа най плаче: У неї назавтра відліт, нехай попрощається з маками.   Загублені очі в степах. Заплакали риби на вогнищах. Мурахи сповзлися в...

Мерці, Мерці… Навколо, тут і там, Куди не глянешь, скрізь самі ходячи трупи! Немає ліку тим холодним мертвякам: Вони клопочуться, згромаджуються в купи… Ти чуєшь регіт їх захриплих голосів, Обридливу сварню, стогнання і прокльони? Це все пережитки старих-старих часів —...

Уявляю - (страшна мить!) - Прийде, заридає з одчаю і сонце затьмить. Хтось кине слово п´яне: — В розстріл! на тротуар! І місяць встане як на пожар. Замість дощу, замість роси - каміння з неба... І чиїсь голоси: - Не треба! не треба! Каліка, поспішаючи кудись, наступить на дитину. І...

Метафізика осені, Метафізика вітру Сльози теплого воску я Із очей твоїх витру.   Хай по стрілках годинника Повернеться минуле. Може в чім завинили ми, Тільки, схоже – забули.   Ми лишились несхожими У розгубленім світі. З осені перехожі ми По дорозі до літа.

А нас, тих, що знали заранi пiсню, Заспiвають у трави квiти й корiння, Вiтерець хвильовий пролетить i свисне, Тичину блакитний елан оповине. Закиває лiсними очима сосюра, I знайдеться десь перекручений корiнь, Такий незґрабний, такий чудернацький i бурий, Що для нього назвищ не стане тих, Ще...

Ось блиснув метеор і згас, Як у життю щасливий час. І на всесвітнім цвинтарі Лягли десь відламки зорі. Так розпадалися світи, Живуть і гинуть без мети. І всі вони — один цвинтар, А творець їх — старий гробар. Усе по радощах марних Гребе у безвістях сумних. (1899)

Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали. Старі зараннє повмирали, А ми малими розійшлись — Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди. Принесло На старість ледве і додому. Веселеє...