Кину жаль і смуток лишу, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі, Серед пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю.

В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити; ніхто не хоче — ніколи. Пішов Кирик до попа. — Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити. —...

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже і до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давать. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така...

І. Замість вечірньої молитви Ти лежиш іще впоперек ліжка — Ну до чого мале й чудне! А до тебе незримі віжки Прив´язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв. Спи, грабіжнику мій кирпатий, Сумнів диханням...

Знічев’я кручу її бамбукову ручку. Тридцять спиць вдають Всесвіт. Блакитний клапоть рисового паперу – небосхил. Крізь його краї каліграфічно проростають дерева. Поміж них в оточенні камеристок та флейтисток ступає мудра Ци Сі. Вона уважно стежить з-під шовкового рукава за польотом...

- От дурна баба! І що їх топити?! Дожила до таких годів, а її ще вчити тре‘! Та взяла помийне відерце, набрала повненько води і – туди їх, туди… Тільки тримай рукою перш добряче, бо вони, хоч і малі, а з-під води так і видряпуються, паскуди… - Навчала Параску її...

… Її розкішний хвіст тепер носить на собі бомжиха із третього під’їзду. Він дуже пасує до пальта, яке жіночка знайшла тиждень тому на смітнику. Схожа зараз із цим комірцем на принцесу Діану, прости Господи! Та хай носить! Справжній власниці він уже не потрібен. Он вона лежить майже...

Киця любить аж страх мандрувати, Купу вражень нових здобувати, Тож-бо не дивина, Що весело-сумна Покидає знов рідні пенати.   Спакувала кицюня валізи, Все що треба, а більше не влізе До торбинки й валіз, Хоч на стелю ти лізь, А лише необхідне в круїзі.   Викликає кицюня...