Зоріти ніч і бути з вами, холодно-росяні поля, і слухать, як гуде з нестями і стугонить вночі земля... Як в темряві усе завмерло! Хрусткий на серці стигне лід, і з неба падать, мов перли, огненні сльози Персеїд.

Зорю засвітила пізню, припала до вуст вустами. Словами розкажеш після як серце брело містами, мостами, уздовж парканів, де тліли листи і листя, де сонце в тумані п’яне, де ранили люди вістрям... То завтра, а зараз гою цілунками рани світу, медами течу, нугою, у кожній клітинці квітну......

…Він мав обличчя якесь таке, наче виснажене, зістарене. Клиноподібна недоглянута борідка лише додавала цього напрямку думок спостерігачеві. Легкий, колоніального стилю, бавовняний костюм місцями провисав на його худорлявій фігурі. Взуття носив хоч і з натуральної шкіри, проте мовби з...

Зоряна музика з неба на трави... Треба забути про завтрашні справи, Затамувати настирливі болі, Спертись плечем до живої тополі, Вчути в ній пісню під музику неба,– Більше нічого мені не треба. Музика неба, пісня тополі На рідному полі, На хлібному полі.

Зорі, очі весняної ночі! Зорі, темряви погляди ясні! То лагідні, як очі дівочі, То палкії, мов світла прекрасні. Одна зірка палає, мов пломінь, Білі хмари круг неї, мов гори, Не до нас посила вона промінь, Вона дивиться в інші простори... Інша зіронька личко ховає В покривало прозореє срібне,...

Зразу ж за селом - всіх їх розстріляли, всіх пороздягали, з мертвих насміхали, били їм чолом. Випала ж зима! - Що тепер всім воля, в різали вам поля, в головах тополя, а голів нема. Як зчорніла ніч - за селом світило, з співами ходило, берегло, кадило безневинну січ.

Зуб, ратище, копито, пазур. Тут муж ішов на силу вражу. Сурмив тут мамут. Тут ведмідь печерний вів кошлатий слід. Кружляв тут яструб в яснім небі, по озеру плив чорний лебідь.

зупинися небо давай в останній вирій проведемо журавлів   я б теж там лишилася   не шукайте мене поки потерчата маму кликатимуть   а осінь зустріну стоячи – в деревах грає реквієм Батьківщині моїй чи не моїй ( ще не знаю)   садимо калину під...

Зупинюся на березі – жовта вода Закохає в стоглибисько нурту. Не кусав я пізна́ння гіркого плода, Бо невіра моя ще була молода, Я плекав її, чорну і люту.   Над мочаром завісою сніг нависав Та дощів’я копичилось мрячно. Пізнання́ я гіркого плода не кусав...