Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

…Він мав обличчя якесь таке, наче виснажене, зістарене. Клиноподібна недоглянута борідка лише додавала цього напрямку думок спостерігачеві. Легкий, колоніального стилю, бавовняний костюм місцями провисав на його худорлявій фігурі. Взуття носив хоч і з натуральної шкіри, проте мовби з іншої епохи. Я познайомився з ним у парку атракціонів та розваг, що користувався у леополісців чималенькою популярністю. Едуард був архітектором за фахом. Одначе, зараз він працював механіком-експлуатаційником одного з паркових атракціонів. Величезний кольоровий круг з кабінками для учасників прудко крутився не лише доокола своєї осі, але й схилявся на 30-40 градусів зусібіч поступово по всій довжині кругу. Дивне видовище: хтось із розважальників кричав у своїй наче стільниковій кабінці, хтось вигукував своє ім’я чи прізвище; були такі, що співали пісень чи декламували поезію. А дехто просто забивався у куток комірчини та тремтів там від страху… Одне слово, різне траплялося. Втім, Едуард давав собі раду, суворо засідаючи біля „королівського”, це він так називав свій управлінський пульт. Чи допомагала йому тут його архітектура? – Навряд чи?.. Проте!..

На його швидкісний атракціон я приводив свою доньку, золотоволоску Боженку. Малá ще навіть не сягнула шкільного віку. Зате не пропустила в парку ні одного атракційного дійства; можливості відчуттів від екстриму. Вона тішилася життям життям, пізнаючи чимало нового, захоплюючого. Насампочатку я прокрутився з нею раз-другий у тісній комірчині бубноподібного круга. А згодом вона робила це самостійно та отримувала справжнє задоволення від такого лоскітливого випробовування; і саме цей атракціон став одним із її улюблених. Адже тут супроводжувало виразне відчуття польоту. Я спостерігав, як ясніє її вродливе личко, коли долає свої страхи.

Ми з Боженкою все частіше приходили до цієї паркової розваги. Я зазнайомився з Едуардом ближче. У нього, виявляється, колись була сім’я, що їй він залишив своє помешкання і зараз орендує кімнату в якоїсь пані Зоні. Чоловік зовсім не скаржився на своє життя-буття, ніколи не говорив, що йому кепсько. Просто жив день-до-дня, захоплюючись своєю архітектурою, астрономією. Як, виявилось, і великим карусельним кругом.

За якийсь час знайомства я уже побував у його кімнатчині, де було чимало книг і картин леопольських художників. Едуард і сам писав дивні картини – вільні простори своєї уяви, послуговуючись індивідуальною технікою: розливав кольорову туш на аркуші крейдованого паперу, промальовував пальцем щонайскладніші композиції, аби згодом довести усе це до рівня досконалості, послуговуючись рапідографом. Саме ці засоби та творчий дух давали можливість автору реалізувати свої художні особливості у манері та стилі. …А що не виставлявся ні в Леополісі, ні далі в Україні, то не втомлювався повторювати, що давно переміг своє честолюбство. А, як відомо, той, хто переміг себе – наймогутніший воїн. І я вірив цьому дивакові. Хоч і бачив його спосіб життя дещо по-своєму.

Минали дні місяцями. Сонце уже не так щільно золотило верхів’я дерев. Заглиблювалося в осінь. У парку атракціонів почались роботи з поступової консервації усієї розважальної машинерії.

Якось я прийшов із Боженою, але виявилось, що її улюблене бубнисте колесо уже не працює. Саме в цей день відбулася ота пам’ятна моя розмова з Едом. Розпочав він якось, як мені видалось, невпевнено, роблячи часті паузи.

– Знаєш, Артуре… …Цей сезон, напевне, останній для мене в містечку розваг. Його, мабуть, незабаром закриють…

– Чому, друже?.. Воно потрібне…

– Майже усі агрегати добряче зносилися. А оновити цей парк?... На це немає коштів.

– Невже у дітей не буде оцих улюблених забав?.. Не уявляю!

– Боюся, що саме так. Але, якщо навіть ні, то у мене наступний рік на інше розпланований. То ж мені хотілося б цей сезон по-іншому закінчити. А там побачимо… Я з тих людей, які щодня прокидаючись, знають навіщо вони живуть. Одного разу наше теперішнє стане минулим. Проте, це не означає, що його слід забути… Я хочу зробити невеличку вечірку-сюрприз для друзів і приятелів… Прийдеш? Там буде дещо незвичне. …Ось побачиш! Зумисне бубнисте колесо розкручу.

– Авжеж, прийду. Неодмінно.

Я погодився, не вникаючи у творчий задум Еда; запам’ятав дату. А час та місце мене дещо спантеличили: 12 година ночі, на знайомій мені каруселі… Подивувався. Але ніколи не полишаю своїх спроб пізнати незвичайне.

…В умовлений день у потрібному місці я з’явився одним із перших. Зовсім не аристократична звичка приходити завчасно. Я без проблем прошмигнув повз охоронців, що дрімали у своїх невеличких будках. Втім, гадаю, вони були попереджені про вечірку.

В’язка тиша ночі додавала дійству містичного. Навіть кортіло дізнатися, а що ж далі?..

…І справді каруселя була окаймована по найдовшому периметру кольоровими ліхтариками. У центрі ж кругу розташувався найбільший ліхтар, що миготів гарячо-помаранчевим світлом. А якщо додати сюди ще й те, що зовнішня прожекторна підсвітка зі сторони була змонтована так, що складалось враження, споруда зависала над землею та дуже нагадувала літаючу тарілку. Я й незогледівся, як з’явився Едуард, у новому білому костюмі з галстуком-метеликом на шиї. Весь піднесений духом і урочистий. І запросив чоловіків і трьох, вишуканих, доглянутих, дам на каруселю. Для, як він сповістив, фінішного прокату швидкісної каруселі в режимі вільного обертання. Я хотів дещо уточнити у маестро. Проте, він якось розгублено кинув: „Згодом. Пізніше. Радше, – колись!”

Едуард ще пройшовся периметром карусельного круга, ретельно перевіряючи кріплення кабінок. При цьому підсвічував собі чимось подібним до ліхтарика, заглядав ув вічі кожному. Тепер, не думаю, що це була просто забаганка. Радше, якийсь елемент невідомої технології. Не зволікаючи подався до свого робочого пульта. Здаля я таки побачив, як він вправно перебирає пальцями, даючи про себе знати системі. Та, зрештою, потягнув на себе якийсь важіль. Каруселя потроху почала набирати швидкості. Вона все прискорювалась і прискорювалась. Наче хотіла злетіти. Усе це переносилось на диво спокійно: наші затишні капсули не кружляли разом з колом, а ніби зависли над поверхнею каруселі. Як це можливо було конструктивно, не знаю: сидів у своєму коконі, як і всі решта, не мав можливості спостерігати зі сторони.

Раптом уся оця дзиґа, розкрутившись до межі видимого-невидимого, почала здійматись вгору. Плавно та м’яко зависаючи над парком. Криком міфічної морської сирени заголосила одна з жінок. Та за мить примовкла. Перед нами зачудовано відкрився простір небачений досі. Наша „літаюча тарілка”, керована, мабуть що, таки Едуардом через його загадковий пульт, цілком комфортно переміщалась простором відкритого космосу. Нас, як виявилось, надійно захищали прозорі кокони-капсули. Вільно дихали та мали огляд на всі 360 градусів. Так, було незвично, аж до лоскоту в грудях. Але відчуття страху не турбувало, принаймні, мене.

…Зорі миготіли, здавалося, зовсім близько. На тлі неба, кольору темного гранату, все виглядало настільки грандіозно, що не давало можливості бодай трохи визначитись з побаченим. Стан зміненої свідомості тут явно був присутній і допомагав не брати до уваги, що ми, мало не на якійсь консервній банці, вмить здолали космічні відстані. І оце спокійнісінько собі спостерігаєм всесвіт з його нескінченними зоряними системами, чорними дірами: місцями в яких матерія стикається з антиматерією. Бачили й астероїд, що дуже схожий був на чужинецький космічний корабель із „Зоряних воєн”. За мить, без будь-яких переходів чи попереджень, наша каруселя потрапила на своє місце в парку. Гості не надто поспішали залишати свої надійні капсули. Одначе, подорож закінчилась. Тут я міг би сказати й про час, згодом я з’ясував, що в космосі ми перебували не якісь десятки секунд, а більше години. Але це вже сюжет для повістини та вимагає ширшого полотна розповіді.

Едуарда не виявилось на його робочому місці. Пульт знову сховався у свою металеву коробку. Гості почали одразу розходитись, аби оговтатись від пережитого, таки так, і уникнути пустопорожніх балачок… Отож, як казали древні: „Кінець однієї подорожі свідчить про початок наступної”.

З Едуардом ми більше не бачились. Пані Зоня стверджувала, що її льокатор вибрався з помешкання за якусь годину, посеред ночі. І ніяких відомостей про те, де він зараз, вона не має. …Ось тільки до неї навідувались двоє людей у чорному. Цікавились мешканцем. Їм вона сказала те саме, що й мені.

 

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери