Землі не болить від орала, – Від бомби, снаряда болить, Болить від руки, що украла У неї ріки блакить І залишила у полі Ім´я тії річки, та й квит. Земля від гіркого болю Іде у болотяний скит Або в піскову пустелю І стане лиха, скупа – Ні місця не дасть під оселю, Ні вжинку...

люди накачали її собою наче губи ботоксом досвітками та вляганнями вона ж носить їх за своїм поясом часовим ключі роздаючи їм під лелеку готельного вона у квітковій піжамі готелями не вилазить із зелені нагістю із купалень затиснувши її між своїми губами турист по дорозі у вечір заїде у МАК...

Риплять і квилять двоколесі мажі, Худоба чорну куряву здіймає, А голоси важку, неясну пряжу Снують під степом, сірим і безкраїм. Земля! Земля! Плодюча, повногруда! Як та, невірна, де родила мати! Ти приймеш сім’я вибраного люду! А дикуни ? - Їх можна відогнати. Жінки надвечір поновлять...

земна – і не тільки тому, що грішна, в очах догоряє трава торішня і місяць, як той синьорукий Крішна, тебе обіймає, але дарма: усі обереги його барвисті - лише камінці у твоїм намисті, і дотики-погляди ненавмисні тебе не туманять, немов дурман   земного тяжіння спасенна...

Як іонійськая колона Рожевіє дівочий сніг, Ховаючи опуклість лона В лілеях рук, в лілеях ніг. Єдина! Не ображу зором Двійник Мадонни на землі. Ось пурпуром Цітери — сором І на щоках, і на чолі, І б´ється кров в блакитних веснах, Як птах під вітром весняним. В яких готичних...

Сидить дiд Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину. — Як дiла, дiдусю? Драстуйте! — Драстуйте! Дiла? Дiла — нiчого! Дiла, як казали отi песиголовцi, — гут! — I по-нiмецькому, дiдусю, навчились? — Атож. У соприкосновенiї з ворогом був, — от...

- Ма! …… Ма-а-а-а-м!!! - На длинной и пронзительной ноте закричала из соседней комнаты Ксюша. - Ма, ну ты что, не слышишь? Тебя к телефону. В голосе дочери чувствовались знакомые раздражительные интонации, вызванные тем, что этот звонок адресован не ей. «Да лучше бы...

Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі закриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену.

Так сумно, так без краю сумно. Усе скінчилось. (Чи й було?) Дивлюсь недвижно і бездумно Крізь зимове морозне шкло. В цю ніч ясну все зрозуміле, І далі нікуди іти: Життя і радісне, і миле, — Та не для тих, хто без мети…