1. Без рук, без ніг, тільки з рогами, а ходить попід небесами. 2. По морю, по морю золота тарілка плававає. 3. Всіх годує, напуває, а про неї не кожен дбає. 4. Зроду рук своїх не мав, а узори вишивав. 5. Сестра до брата в гості йде, а він від неї ховається. 6. Піднялися ворота — всьому...

загублені в часі волхви нас виведуть звідси у віщому сні   мене не візьмуть бо я замала для Христа а він вибиратиме друзів не тільки на ніч   погляд убік кидаю   зліва від мене стоять дощі а справа тримаю місце тому з кого молитва вийшла коли ж волхви попросять...

Гублю у задзеркаллі ознаки, знаки, зуми. Старе трюмо вітальні, ключі, каблучки, сумка. Жовтаве тьмяне світло і запах нафталіну... Іду назад я звідти, де час не має плину. Стираю товщу пилу минулого століття. Аби не впасти сили і тихо не зотліти... Аби було повітря у затхлім коридорі... Я знов...

Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік... Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе...

Щойно я спробувала стати немовлям, заледве зігріта материними руками – принаймні уявляла, як могла, їхнє тепло – певна, більш чутливе за стіни моєї випадкової в’язниці. Неподалік дзвеніло джерело, і я розуміла: як тільки почнеться дощ, воно, якщо захоче, просто ковтне мене....

зазвичай ми на хмарі ночували. один юнак із серцем ніжним, як ручай упав, бо знався лиш на конях і ключах: для Бога – край, поетові – замало. вовки святого Юрія злизали червоний лід, що наші очі сполучав, тож місяць уповні заледве чи пручавсь, коли його сновиди...