Забіліли сніги: це доволі тепер екзотично. І забілено все - ні листів, ні чекань, ні пожеж. Стільниковий мовчить. Стільниковому – флегматично до зими, слова «ми», до любові… І мені – теж.

Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари… Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут. Тут глетчери, зима, а там буяють чари… Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут! Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий, Де пальма розрослась на килимі з лілей! І ллється аромат...

Я якось їду в маршрутці, куняю. Моя зупинка так далеко, надворі так спекотно, очі закриваються, але заснути не дають дивні звуки, які лунають у салоні, — то маршрутчик, радісно відблискуючи золотими зубами на сонці, вмикає і додає гучності своєму шансону. «Опача, опача»,...

Забула внучка в баби черевички... Дитячим сміхом бризнувши в зело, За повелінням вікової звички Перекотилось літо за село.   Махнуло рученя на бензовозі – І курява вляглась після коліс. А бабка все стояла на дорозі, Хустинкою торкаючись до сліз.   І вийшли в небо...

— Куди це ти, парубче, наджигурився? — питають з полу дід Лаврін і прикахикують насмішкувато, наче й справді щось про мене знають. А що в тім такого, що я нову сорочку нап´яв і кібчика на голові прислинив,— може, я на збори піду? У хаті споночіло так, що й цвілі по...

«Павло Архипович ніколи не любив зайвого світла. Саме тому для кабінету та спальні вибрав такі кімнати, де каштани затуляли йому все вікно. Нестерпний був чоловік. Нестерпний у своїй порядності та працьовитості – завжди вставав зранку і починав писати. Купи паперу нагромаджувалися...

Прямуючи крізь бите скло життя до тла Буття, закованого в ці дерева ще у квітні, Не забувай ще не промовлені мої слова, Які тремтять як падаючий лист на язику, В весільній незнайомості своїй такі тендітні. Такі тремтливі, наче пагорбки грудей Поналивалися в дівчат наверле - не в весну, у зиму....

Психологические реминисценции В окно ее московской квартиры пыталось просочиться слабое мартовское солнце. Коллонтай от старческой немочи и болей в ногах никак не могла сообразить, каким же сложится новый день зарождающейся весны. Вполне возможно и последней в ее жизни. К первому месяцу весны...

Враження дитинства – ясновесні! Слів краса! Звідкіль іде вона? Наче загадки якісь чудесні: рідна мова – дивна дивина! Вперше у житті штанці крамні хлопцеві придбали у Ромні. Лиш надів — усі йому: — Митянчик, ти — як янчик! — Що за янчик? — хтось спитав....