Електронна бібліотека/Проза

Київ – ЛеополісОлег Янченко
Киця-мандрівниця (цикл лімериків)Іван Лучук
Моя країна нафталінне стерво...Христина Букатчук
Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
Завантажити

Серпневе пекло. На смердючій московській солярці повз так звично і так до нудоти тягуче маршрутний запилений ЛАЗ Трахтемирів – Олександрія. На моєму плечі обвисав чийсь брудний, сипучий мішок з картоплею. Спереду віч-на-віч зі мною дихала потрійним перегаром якась червоно-синя пика. Втім, до спини притискалася набубнявілими через мокру майку вишнями пишногруда молодиця. Хоч мірдині випари страчували в мені всю мужеську силу, а мішок на плечі перетворювавмою спину на горб бридкого слинявого верблюда.

Над усіма зависав попіл Помпеї.

-- Ех, закурить би! – прохрипів неподалік якийсь мудак у кепці.

-- Дурило! Закурить! Щас би пивка холодного, “Оболонського", -- це мужик навпроти із землянистою шкірою тракториста.

-- Та з раками, -- підхопивзамурований з усіх боків старий з обвислими жовто-сідими вусами.

-- Сраками, а не з раками! – проверещала манєнька зморшкувата бабця, обвішана клумаками з цибулею.

-- Бу-га-га! Бу-га-га! – затащився автобус.

-- Фу, какое быдло! – напівпошепки процмулив лисий очкастий панок на вухо своїй кістлявій, з прокуреними зубами половині. – Ты знаешь, Мусичка, намедни Виктюка показывали по “Мегаполу”. Как спасительно всё-таки, что хоть театр убежал прочь от этой грязи. И у него тоже грязь, но грязь красивая, грязь Уайльда, Набокова, Жана Жане, грязь чистого...

-- Да самі ви грязні, вонючі інтєлігєнтішкі, -- заволала літня тілиста женщина. – Ми – трудовий народ. Шоб ви там у своєму городі жерли без нас?! Гівно, навєрноє? Да як пить дать з голоду подохли б – бо нічим срати було б!

-- Та замовкни, стара, не розводь бордельєро. І без твого гвалту як у пеклі, -- ліктем їй у бік її чоловік, скромний, мабуть, трудяга.

Ад раптом задимлений ЛАЗ сіпонуло, і здавлені люди ще більше перемішалися, вросли одне в одного, немов автобусик підхопив якийсь бісовий циклоп, що біг невідомо куди через поля, і потрусив у своїх пазурах, як гравець у кості, бідолашні кубики.

-- Ей, водітєль! – прохрипіла з місця жіночка. – Здурів чи що? Я он охвіцеру усі яйця пороздавлювала.

В автобусі запанувала мертвотна тиша.

-- Да не мои, а в сетке поплыли, -- сором”язливо пробелькотів офіцер.

-- Бу-га-га, бу-га-га, -- протащився автобус.

Моя спина змокріла. Молодиця приховано-активно терлася об неї своїми божественними розпаленими вершинами і, здавалося, ловила від цього неабияку насолоду. Але перегар заважав мені сповна віддатися цій таємній гріховній утісі так, як це робили, скажімо, інші. Краєчком ока мені вдалося спостерегти, як дебелий мужик притисну пузом до труби-держалки тринадцятирічну негритянку і ...

Щоб помститися за свою вимушену імпотенцію, я звернувся до негритянки:

-- Дівчинко, куди ти їдеш?

Вона зблиснула на мене своїми вуглинками і прощебетала:

-- В село, до баби.

-- Бу-га-га, бу-га-га, -- протащився автобус.

При цьому пузатий люто блимнув на мене своїми заплившими баньками, але нічого більше вдіяти не зміг.

Несподівано з задніх дверей долинув стогін. Якийсь втарений виродок розпускав соплі і канючив:

-- Хочу померти, хочу померти. Я один, я самотній, мене ніхто не любить. У-у-у...

-- Та то п”яндизі ногу дверима придушило, -- проказав хтось.

Проте в автобусі стало сумно. Давалася взнаки загальна виснаженість пасажирської маси. Така собі вже колективна імпотенція.

-- Людоньки, гляньте, -- Христос! – загвалтувала зварйовано якась молодиця.

І всі обернулися до бородатого, патлатого, років трохи більше тридцяти молодика з сумним, відстороненим поглядом.

-- Він, людоньки, їй Богу він!!! – заголосили баби.

-- Коли ти Христос, -- залементувала та сама чорнорота, -- тот натобі – тьху! – і вона смачно плюнула, мов верблюд, йому в обличчя. – Ти нас усіх обманюєш, іздєваєшся над нами, заставляєш терпіти, страдати, забираєш близьких людей, заставляєш нас горбатитися за копійки в поті лиця...

Молодик обтерся. Погляд його лишався так само відстороненим.

Автобус загув. Ті, хто стояв ближче, плюнули й собі киплячою слиною в молодикове обличчя.

В цю мить усі почули пронизливий скрегіт гальм, страшенний глухий удар і потонули в блаженному забутті.

 

Газети писали, що це була нечувана за своїм жахіттям цьогорічна трагедія. КАМАЗ пройшов, немов торпеда, крізь вафельностінний провінційний автобусик. Замість спресованих оселедців лишилося небачене суцільне криваве місиво з людських органів... З цієї нагоди Президент країни висловив у прямому ефірі співчуття рідним та близьким передчасно і трагічно загиблих істот.



Партнери