З усіх солодких, любих слів, які я чув із твоїх уст, одно лишилося мені і, наче срібний дзвоник той, і досі в серці гомонить — одно маленьке словечко: Слухай! Коло стола сиділи ми, широкий і шумний гурток, розмова йшла веселая; нараз затихли всі, немов по хаті ангел пролетів; лиш ти до...

Піді кригою річка сяє - се є сонна артерія міста, захворілого вірусом грипу   Чуєш, ніч демонічно ступає Все нервово заламує кисті Все ляка карусельним скрипом...   Обійми мене просто неба Хай воно це схвильовано схвалює, бо йому зрозуміліш згори,   що не треба казати...

Попрощатись - розлуку з землею пережить. Мов з нелюбою - з любою, з нею - скільки жить? Скільки сніг обіймати лапатий, цілувать небеса, капелюх одягнувший крислатий - буть сльоза? Буть піщинкою в мареві світу - спів Морен. Килимочок на вітрі - тремтіти, гомоніти - мов клен. Шарудіти із мишею,...

За байраком байрак. А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: «Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо...

За вечерею з європейськими інтелектуалами запитали: Що для вас Україна і чому ви усі співаєте про готовність вмирати за неї? Чи не краще було би домовитися і жити? Чи ж спокійні людські життя не цінніші? І я подумала: спробуй, живи й домовся, якщо віддають половину тіла людини яку...

За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, верхів´ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний — без яду і без жала — давно ти снив? — а вже сучасний дій всього мене...

 (уривок з оповідання, збірка «Львів. Пристрасті. Таємниці», в-во «Клуб сімейного дозвілля», 2021р.)   Тієї ж ночі – темної й безмісячної – я брів безлюдною вулицею, огорненою густою імлою. Слабке світло ліхтарні губилось у мороку, з якого обабіч...

За літо стомлена мілесенька ріка Вповільнює ходу свою синяву. Вона не мріє про дніпрову славу, Не тішиться стрибками з лотока. Але коли в закови забере Зима їй ноги і ласкаві руки, Ріка обуриться: «За що терплю я муки?..» – І повінню кайдани роздере. В тім герці волею...

Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров´ю всі очі...

Ніхто ніколи не заходив так далеко, зберігаючи при цьому пристойність. Ж.Дельоз. Презентація Захер-Мазоха (Холодне та Жорстоке)              Подібно до самого цього подвійного прізвища, й відповідне, сказати б, явище так само виглядає ніби...