Жереб мені Випав такий. Серцем палким Любити Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне проміння. Перекладач: А.Содомора

ПІСНЯ ПЕРША Ходили ми світами немалими, Гвинтівки ремінь терся на плечі, В твоєму серці лінами ясними Доріг і вод дзвенять важкі ключі. За бронзовим гарячим небокраєм Нові світанки руки підвели, В них досить є і слави, і хвали, А сліз і крові їм не треба, знаєм, — Лиш неба цвіт і посміх...

Живи у дорозі. Вона прихистить і грітиме, згорнувшись кільцем, наче білий великий лис. Можливо, котрогось ранку з однією валізою зійдеш на станції коло райських воріт. А поки – середина ночі, безпритульної, довгої. Дими з котелень кошлаті, як богова борода. Занесені снігом колії....

Бути третім постійно чи не бути, Не вкладатися у рамки, знаходити себе, Кружляти під хмарами, обережно чути Те, як шепче гай, те, що бреше ТБ. Померти, тільки-но народившись Богом, Дощем не долетіти, над пустелею впавши; Тремтінням спричинити землетрус за рогом, Хаті з краю нового життя...

Великий кит Житнього ринку випустив нас крізь ребра або крізь вуса. Як би не стрибала кардіограма руда, як би не торохтіла вгорі свобода, від’їжджаючи запізнілим, але не наздоженеш, експресом, як би не булькотів знизу світ здогадок, а неможливо було не озирнутися на...

Василеві Куриленкові Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач. Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа...

Тепер дівчата приїздили вранішньою маршруткою в суботу, бо електричкою – то аж по обіді були вдома, а хотіли більше побути зі старим. Заносили в хату торби, цілувалися з мамою та одразу питали – як він? – Оно, – казала мати, розставляючи міські пундики на полицях буфета...