Бути третім постійно чи не бути, Не вкладатися у рамки, знаходити себе, Кружляти під хмарами, обережно чути Те, як шепче гай, те, що бреше ТБ. Померти, тільки-но народившись Богом, Дощем не долетіти, над пустелею впавши; Тремтінням спричинити землетрус за рогом, Хаті з краю нового життя...

Василеві Куриленкові Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач. Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа...

Тепер дівчата приїздили вранішньою маршруткою в суботу, бо електричкою – то аж по обіді були вдома, а хотіли більше побути зі старим. Заносили в хату торби, цілувалися з мамою та одразу питали – як він? – Оно, – казала мати, розставляючи міські пундики на полицях буфета...

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми,...

  Отче наш, що є на небесах, залишайся на небі, а ми залишимося на землі,
яка іноді буває такою прекрасною…
                                             ...

жінка розвіює попіл: тиша приборкана, та залишається клопіт – я, недоторканий. жінка ворожить на картах, з кимось шепочеться… бути нічого не вартим хочеться, хочеться.

жінка розгублена біля чужого моря волосся розтріпане, кеди стоптані шепоче ім´я обвітреними губами тутешні думають: жінка втратила чоловіка але я чула ім´я, яке вона вимовляє це не ім´я чоловіка, це не ім´я дитини вона стоїть над морем і кличе...

Жінка стоїть при труні, Гріє руками холодне чоло. Вона не зуміла віддати тепло Найближчій людині за ночі і дні, За довгі літа невеселі, трудні. Шепоче: – Я надто скупою була На кожну краплину, часину тепла. Тепер воно кригою стане в мені.– Торкнулася кіс, А вони крижані.