Завантажити

а тіні все густіші,
За мене не платіть,
бо Ви і так сумна.
Поети всіх віків
мої писали вірші –
Я нині п’ю в кредит
на їхні імена…


КЛАПОТЬ ІІ
А ми з тобою – нерозлийкава.
Тому й барвумен до нас ласкава.
Тобі розчинну, мені в зернятках.
І неодмінно – в одне горнятко…






КЛАПОТЬ ІІІ
Силуети в барній млі.
Силуети.
Розпишися на столі,
Що поет ти…
Нависають небеса
Тютюнові.
Не роз’їсть очей роса
Казанові.
І блаженна в надрах чар
Чар-водиця.
Маєш пити, хлопче, дар
І не впиться.
Юні панни по кутках…
Їх аж стільки!
А найкраща та, яка
Біля стійки.
Ти залишишся стійким
(До спокуси).
Зробиш два чи три ковтки
І закусиш…



САТИРИКОН

Сергієві Пантюкові
А по четвертім дні антистерій
Такий бурлеск у животі в сатира!..
Присох язик. Гірчить трава пустирна,
Що німфи наскубли на пустирі.
Волосся їх і пальців їх тепло,
Весна і невагомість у природі –
А паліндром повзе по стравоході
І винним потом зрошує чоло.
Забув слова, а то би щось повів,
Та з горла хрип, і тхне – хоч рот заклейте.
Лиш крутиться мелодія для флейти
У хмарами повитій голові.
Щораз по траєкторії кривій
Старий до ближніх кущиків курсує,
Бо це ж якось при німфах не пасує…
А ті клопочуть, варять деревій…
Доклигав, зачаївся в споришах.
Тримайте, панни, кулачки за друга –
Хай булькання гряде і рик натуги!
Так туги позбувається душа…
Звільнився. Розпогодилось в умі.
На голос флейти, на своїх (!) копитах
Той, хто утне ще Вакха перепити,
Із кущиків вертається у міф…



Еней

В білій музиці тісно парам –
У цілунках шукають слів.
Павутиння на стелі бару
Рід Арахни сім років плів.
Дідо глипа посоловіло:
Геть упився – в зіницях блуд...
“Де друзяки мої, Сивіло?
Всі у пеклі, а я ще тут...”
Вщухне й вуса столом простелить.
Не збиткуйтеся над старим, –
То в осанну йому на стелі
Павуки заснували Рим.



АЛКОРИТМІЯ
Зарізав хліб.
Тарілка – гріб.
Відзначив нині
Дев’ять діб.
Уже й ножа
Взяла іржа –
Усім запоям
Є межа.





те, що здається



АЛЬБА
Забулькав чайник – Аврора згасла.
Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
Канапка впала до неба маслом,
Бо що канапці закони Мерфі…
На вибір кава чи склянка соку.
Собаки Ваші вам лижуть скроні.
Хто Вам художник – той вже високо.
А ті, хто поруч, – усі сторонні.
Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!
Ваш профіль глибшає на портреті.
Ковтнули голос півні парканні,
Забувши, зайві вони чи треті.
Не бійтесь, пані, – Ваш ангел з Вами…
Пролийте каву на жертву ранку…
І, ледь торкнувши віконні рами,
Зефірний трепет пройме фіранку.



церемонія очікування

Вже сьома за десять.
А рівно на сьому
До мене на чай хтось
Повинен прийти.
Когось я запрошував
Сім років тому –
Чи в тисячній справі,
Чи так, без мети.
А чи не тебе? –
Що ночами і досі
Пульсує у скронях
Імення твоє...
Вже сьома за п’ять –
Он і чайник голосить,
Плюється окропом
І парою б’є.
Секунди цокочуть –
Я певен у тому,
Що мій візитер
Не запізниться – ні:
Уже на підході...
Уже біля дому...
Чи той, кому винен,
Чи той, хто мені...
Хтось мусить прийти,
Та дістала загадка:
Надій нетривких
На поталу не дам.
Тарельцями вкрию
Обидва горнятка.
Чай – древній і мудрий –
Хай думає сам...



;;;
М. М.
Ти ж день, а я тиждень –
ми різноминущі.
Зворожимо вічність
на кавовій гущі.
Ключі підберемо
до хмар і до скрипок.
Прочинимо небо –
нехай і зі скрипом.
Чи перше, чи сьоме –
яка нам різниця...
Один у нас кучер,
одна колісниця:
Обіймемось, рушим –
полинем, полинем...
Ти ж день, а я тиждень,
все решта – хвилини.



ДВАДЦЯТЬ КРАПЕЛЬ ВАЛЕРІЇ

Вільному ходожникові Ігореві Герусу

Повісь у кімнаті
її кароокий портрет.
Провітри кімнату
на тисячу років вперед.
Плиту запали
від статичного струму долонь
І чайник пузатий
постав на зелений вогонь.
Коли закипить,
то вона неодмінно прийде.
Не ангел, не відьма –
бо ще не літала ніде.
Волосся розпустить
і лишиться в тебе на чай.
Дай цукру до смаку,
лише окомір не втрачай.
Засмаж їй яєчню
і бутер на брод намасти,
Намисли їй крила –
почнуть похвилинно рости.
Лиш сіль не просипли,
вона так нагадує ртуть.
Мітли не показуй –
окрилені хат не метуть.
Чудний, хто не чує.
Та в чуда окремий закон.
Натягне балетки,

читати