Завантажити

вузьколобий згорнувся в рондо:
Не здатен, роззява, прийняти рішення.
Колись проголошу таку промову,
Здобувши чесно почесну пенсію:
“Учіться літати! Буття умовне!”
(Ковтніть і сплюньте мою сентенцію).




яблуневий апокаліпсис



ЯБЛУНЕВИЙ АПОКАЛІПСИС

Небесні ґрунти неорані,
І блискавок білі корені
Просвічують крізь пласти.
Не всі ще гріхи відпущено,
Дерева з’юрмились пущами –
Тепер не пора цвісти.
А що відцвіло – розметано,
У душах дерев кометяно,
Задушно від кураю.
У гуркоті, у пересвіті
Вирує гроза у Всесвіті,
Вирує гроза в раю.
О ви, позахмарні яблуні,
У квітні Ярилом зваблені,
Вертайте в земні сади.
І тому, кому ви жони ще,
У муках, волоссям жовкнучи,
Родіть золоті плоди…


;;;
А що причина: повінь чи повня?
Каурий спить – прокинеться у милі.
Горлає ворон на церковнім шпилі.
Тож зачиняйтесь і чекайте дня.
У третій хаті, за спітнілим склом
Стара вдова, когось впізнавши, блідне –
Навпомацки мерці шукають рідних
І по дворах розходяться селом.
А десь на сизо стигне у печі
Залізне серце Сейпентел Ілонки.
Тож звідти студенить, як з ополонки,
І гріються гіркою паничі…



Антика
Засмаглі ахейці ідуть на війну –
Ніколи не рано вмерти.
Волосся Сократа росте в глибину,
Та гірше, якщо Гомер ти…
Забродить в зіницях клінічна пітьма.
Молись на вулканні жерла.
Бо що, як прозрієш, а світу й нема? –
Увесь катаракта зжерла…



Прощення Каїна
Скавчать вівчарки, а день гряде.
Нема від казусів запоруки –
Два лейтенанти НКВД
Своєму третьому крутять руки.
Сигнал тривоги на всі пости.
Дроти заслабли на брак напруги.
Сто сорок другого – відпустив…
„Бо він не винен – Сто сорок другий!”
Ще без кайданок ведуть у штаб.
Повстале сонце – загальним фоном.
У „Біломор” забиває драп
Тверезоокий майор Сафонов:
Зайдеться кашлем – не вкурить вість
І сформулює питання матом.
І той, розгублений, відповість:
„Хіба я сторож своєму брату?..”



ВЕЧЕРЯ

Іванові Козаченку
Кіт кричить, немов дитина –
Опівніччя очі коле.
Світ замкніть на сім печатей,
Увімкніть сердець биття.
Чи то сніг, чи скатертина
Сповива простори столу.
Край півлітри непочатий –
Батьківщина забуття…
Трохи меду, трохи сиру –
На закуску все згодиться.
Перетравиться отрута,
Профільтрується базар.
Хто спізнив – заходь із миром,
Чоловік ти, звір чи птиця,
Ось штрафна твоя спокута –
Чаша вимерлих хозар.
Диха жаром паляниця.
Це моє, твоє і наше.
Кришталем і алкоголем
Дмуть вітри на три версти.
При свічах блідіші лиця.
Всім нам, браття, трохи страшно –
По дахах блукає Голем.
Та йому не увійти…



безкоштовний проїзд,
або містерія підземки

У кого кашкет з відзнакою
І всякий вуличний шкет,
Проходьте "за так", без "дякую" –
Не спинить вас турнікет.
Тунелями затойбічними
Везіться в потьмах метро
І будьте взаємовічними,
А значить, забудьте про
Заникану в надрах кратера,
Вмуровану в мармури
Кінцеву без ескалатора
На ймення "Тартарари"...
Ридає жебрак на милицях –
Зібрав на хліб, та дарма:
Зійти на "Вокзальній" милився,
А тут проміжних нема...



табу
Занедбаний пустир, куди й луна не лине –
В легені все село втягнув старий сарай.
Ні вікон, ні дверей, лише в стіні – щілина.
Туди не зазирай. Туди не зазирай!
Там хаос: там зола і щебети травневі.
Там ламані прямі, там сплетені криві...
Відьом тугі тіла, даровані вогневі,
Спливають і шиплять, мов свічі воскові.
Там Ти, кого нема. Кого шукають досі.
Хто кляче по стерні і хмари розганя.
Хто росам б’є чолом, а воду п’є із Росі
І голосно ірже, бо схожий на коня...



;;;
Стали вітри вихристими.
Сходять собаки злістю –
П’єш, а хлопчак розхристаний
Мчить до корчми із вістю.
Все ти спустив до таляра,
Речі позбавив значень...
– Дядечку, пане Маляре!
Ваша ікона плаче...



АПОКАЛІПСИС-2
Розходяться води колами –
Русалки виходять голими
У світ, де законам полум’я
Належить пріоритет.
Он поліс в диму і містиці.
Я точно знаю, що місто це
Загасне, як сонце з місяцем
Зустрінуться тет-а-тет.
А древніх печер служителі
Ступають полями житніми,
Вдають, що святі, а жити їм
Три рази по три рази…
Посвячені і причащені,
Утомлені і пропащі ви –
Розлито буття на чаші дві:
Гойдаються терези.
І коні летять без вершників.
Їх долі іще незвершені –
Усі, хто не вмерли першими,
Знайдуть собі ворогів.
А тіні йдуть пілігримами:
Зупиниш їх – стануть зримими…
“А звідки ви, браття?” – “З Риму ми…” –
“То з миром вам, дорогі…”




біле з відтінками




СМЕРТНИК

Татю безумний,
чий вишкір страшний охороні,
Можеш сміятись –
вони не прийдуть тебе бити.
Крапель пунктири,
нанизані на павутиння,
Звук поглинають,
тому в голові твоїй тихо.
Вуглик у пальцях,
сира штукатурка – ґрафіті,
Плісняві фрески у храмі,
з якого над ранок
Вийдеш у двір,
де тебе

читати