— Чому Вас захопила ідея вивчення казок?

— У дитинстві ми всі захоплювалися казками. Але для мене це захоплення з дитинства не закінчилося. Спочатку я займався літературними обробками народних казок, переважно для періодичних видань. А згодом вибрав цей популярний жанр фольклору предметом наукового дослідження — захистив дисертацію, присвячену казкам Слобожанщини.

— Як з’явилася ідея написати дисертацію на цю тему?

— Для наукового дослідження актуальним є поняття новизни — зробити те, що до тебе ніхто не робив. Виявилося, що саме слобожанська казка досліджена менш за народні твори жанру, записані в інших етнографічних регіонах. А оскільки це моя Батьківщина, Рідна земля — тут наукова новизна співпала з уподобанням, що також має велике значення.

— Як проходив процес роботи над дисертацією, які були цікавинки та складності? Скільки казок було зібрано?

— Я не стільки записував казки, скільки дійсно збирав їх у раритетних і рідкісних виданнях. Це були записи відомих фольклористів, таких як Микола Костомаров, Борис Грінченко, Іван Манжура, Петро Іванов, Митрофан Дикарев, Павло Тарасевський. Є навіть одна казка, записана Олександром Потебнею. Всього казкове зібрання нараховує понад 800 творів. І це лише за той час, котрий обмежений хронологічними рамками дослідження — до 1917 року. Найцікавішими, як на мене, виявилися так звані сороміцькі казки, які свого часу Олександр Афанасьєв назвав «заветными». Кількість творів цього спрямування, записані лише на Слобожанщині, вдвічі перевищують зібрання «Народных русских сказок не для печати» О. Афанасьєва. А якщо брати всі українські сороміцькі казки, то пріоритет на користь останніх буде в чотири, а то й п’ять разів. При цьому «Русские заветные сказки» відомі майже всім, а про українські сороміцькі знає далеко не кожен фахівець-фольклорист. Звичайно, що цю несправедливість необхідно ліквідовувати, й сподіваюся, разом із видавництвом «Ранок» нам це обов’язково вдасться.

— Як із понад 800 творів було відібрано казки, що вийшли друком у збірці?

— Звичайно, мені хотілося б видати восьмитомник «Народна казка Слобожанщини». Саме на таку кількість книг зараз зібрано матеріалів. Але існує поняття менеджменту, необхідності продажу виданих тиражів. І це той момент, де свої бажання слід узгоджувати з реальними законами підприємництва. Тому було вибрано найбільш цікаві для масового читача твори, котрі й склали збірку «Старовинні українські казки».

— Як Ви вважаєте, в чому цінність даної збірки для українського читача?

— Видання є універсальним. Його можна як просто читати, так і отримати інформацію, де, коли й ким було записано ту чи іншу казку, де її було вперше опубліковано. Без такого бібліографічно-паспортного покажчика книга багато б втратила. А так ми з повною відповідальністю можемо стверджувати, що перед нами дійсно українські, дійсно старовинні казки, записані на нашій рідній Слобожанщині.

Олександр Кухаренко

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри телерепортерської майстерності, докторант ХДАК.

2009 року захистив дисертацію «Казки Слобожанщини: від перших фіксацій до публікацій ХІХ — початку ХХ ст. (Історія та критика текстів)».

Понад 20 років займається журналістикою преси й телебачення. Працював керівником телестудії «Веста ТБ», головним редактором щотижневика «Арт-Мозаїка», співпрацює з регіональними та загальнонаціональними ЗМІ.

15 років працює викладачем; викладає телевізійну журналістику, сценарну майстерність спочатку в Харківському національному університеті імені В. Каразіна, зараз — у Харківській державній академії культури.

У видавничій справі, завдяки співпраці з видавництвом «Ранок», було видано кілька книг, серед яких «Олімпійські ігри», «Динозаври», «Народна казка Слобожанщини» та ін.