Взяли участь у вшануванні і зарубіжні літератори — Любомир Груєвські з Македонії, Людмила Снітенко з Росії та Олена Марченко з України.

Олена Марченко закінчила Ніжинський університет, очолювала прес-службу управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації, нині працює в Національному культурному центрі України у Москві. Член Національної спілки письменників України. Ось що вона розповіла:

— Ця непересічна подія є новим проектом Слов’янської літературної та артистичної академії, яка за останній час видала три розкішних томи поетів: Пейо Яворова "…З тобою, Вітчизно рідна!", Христо Ботева "Ліс зашумить, вітер повіє..." та Дімчо Дебелянова "Поет білоквітої вишні".

Усі видання, окрім оригінальних творів, містять переклади на мови знаних поетів, які є членами академії. Отож ці книги зрозумілі поціновувачам поезії з Польщі, Чехії, Македонії, Сербії, України, Росії, Словенії, Словаччини, Хорватії, а також Латвії і Вірменії, вони є своєрідним містком, який сприяє зближенню літераторів, зокрема слов’янських, і взагалі культур. Адже загальновідомо: в усі часи місія поета — об’єднувати людей і народи, а не розділяти їх. Такими є і правила зближення культур, встановлені ЮНЕСКО.

Ідейною натхненницею цього проекту є відома болгарська поетеса, перекладач, видавець, засновник і голова Міжнародного творчого об´єднання "Слов’янська літературна та артистична академія", головний редактор літературно-художнього журналу "Знаки", член Європейської академії літератури і мистецтва, дійсний член Академії болгарських наук і мистецтва Елка Няголова. Вона й очолила делегацію поетів-однодумців, які відвідали рідні місця класиків болгарської літератури.

Основні події відбулися у будинку-музеї Пейо Яворова у Чирпані — це і літературні читання, і наукові дискусії, і музичні та театральні вечори тощо. Значних зусиль до збереження пам’яті про поета, якому у січні виповнюється 138 років з дня народження, докладає директор будинку-музею Тодор Іванов.

Запам’яталося запалення вогню біля будинку, де народився поет, та урочиста хода по вулиці Крачолова з факелами до пам’ятника Пейо Яворову в міському парку. Попереду — юні жителі Чирпана, за ними — делегація письменників. Почесну місію запалення вогню було довірено голові Слов’янської академії Елці Няголовій. Надзвичайно зворушливо спостерігати вияв любові болгар до свого великого сина Пейо Яворова, коли підніжжя пам´ятника заповнюється квітами, ніби весняною повінню. Влада, громадські діячі, літератори, жителі та гості міста в цю мить єдині, довкола атмосфера поваги і значущості моменту, віра й любов у очах людей.

Ще довго-довго горітиме вогонь, як і пам’ять про стражденне життя поета та його пророчі слова:

Я не живу: горю я. Непримиренні

в мені зійшлися дві душі:

одна – то ангел, інша – демон.

Дихають жаром, я горю в огні.

І полум’я двоїться, де торкнуся,

і в камені два серця чую я…

Роздвоєння нестерпне, де б не ткнувся,

і щезне в попелі ворожість із лиця.

І після мене вітер попіл всюди

розсипле на мої сліди: хто знає?

Я не живу – горю! – і буде

той попіл моїм слідом в темному безкраї.

Свої думки про життєвий та творчий шлях Пейо Яворова висловили болгарські літератори Аксинія Михайлова, Бойко Ламбовські, Георгі Ніколов, Надя Попова та Анжела Дімчева.

Наступного дня літератори зустрілися з гімназистами навчального закладу імені Пейо Яворова. Читали переклади та власні твори. Молодь жадібно ловила кожне сказане слово і сердечно дякувала за цю зустріч.

Поет, революціонер і національний герой Христо Ботев — честь і совість болгарського народу. Про масштабність його постаті говорять не лише енергетично сильні та мистецьки вивірені твори, життя, справи, а й людська повага і гордість, народна пам’ять, земля, де він народився. Гори, велич природи й монумент поету, ніби оберіг над містом.

Зала музею Христо Ботева в Калофері переповнена спраглими до поетичного словами мешканцями. Тут же і мер міста Румен Стоянов. Вступну промову виголошує Елка Няголова, говорить нотами серця, які в унісон бринять в душах присутніх. Поети і вдячні слухачі стають єдиним цілим, це відчувається надмембранно. І зал не стримує сліз, слухаючи Ботева українською мовою про загибель народного героя  Василя Левського:

Ой, мамо рідна, батьківщино мила,

чому так жалібно та гірко плачеш?

Гарване, й ти, птахо проклята,

на тій могилі грізно крячеш?

Ой, знаю, знаю, плачеш мамо,

що твоя доля, як в рабині,

що, навіть голос твій священний, мамо,

глас вопіющого в пустині.

Плач! Там, на околиці Софії,

я бачив, шибениця є,

і твій єдиний син, Болгаріє,

висить на ній, мов страшна сила.

Гарван хрипить грізно, потвора,

вовки й собаки виють в полі,

старці молились Богу вчора,

та скиглять діти, жінки плачуть в горі.

Зима співає свою пісню злую,

вітер ганяє перекотиполе,

холод, мороз, плач без надії,

і віє смутком – зла ти, доле!

Останній пункт призначення місто Копрівштіца — батьківщина Дімчо Дебелянова. В нинішньому році відзначається 100-річчя трагічної загибелі поета. Зустрів нас директор музею "Дебелянов" Дойчо Іванов, який і провів екскурсію містом.

Перший з численних запланованих заходів — презентація книги "Поет білоквітої вишні". Стара школа, яка зветься "Живий музей", де поети гідно вклонилися своєму великому попереднику словами шани та представили свою творчість і переклади слов’янськими мовами. Вечір відкрила директор усіх міських музеїв у Копрівштіце Іскра Шипева, яка є водночас депутатом місцевої общини.

З теплом і приязню сприйняла приїзд гостей громада міста, його керівництво. У родинній атмосфері відчувалося, чому Дімчо Дебелянов так любив повертатися додому, був нерозривно зв’язаний з рідним краєм. Це саме та точка дотику, яка єднає весь слов’янський світ. І не випадково зал так гаряче зустрів поезію Наді Попової, Анжели Дімчевої, Трендафіла Васілева, а також вірші та переклади Людмили Снітенко та Любомира Груєвські. Я ж прочитала вірш Дімчо Дебелянова "Молитва" у власному перекладі:

Закрий вуста мої рукою,

коли, знесилена блукати,

моя душа опустить крила,

невтішно стане нарікати;

закрий вуста і мене стримай!

Хай не настане сум безмірний,

у гніві й горі щоб твоє ім’я

не осквернив я маловірний!

Музичною окрасою всіх вечорів стали виступи молодої оперної співачки Каліни Томової, яка виконала низку композицій на слова Пейо Яворова, Христо Ботева та Дімчо Дебелянова.

***

Під час цих пам’ятних подій Олену Марченко, як представника від України, було прийнято в члени Слов’янської літературної та артистичної академії, де вона увійшла до складу комісії «Міжнародна діяльність». На неї покладено почесну роль розвитку гуманітарної співпраці між слов’янськими народами.

Світлини: Анжели Дімчевої, Валерія Пощарова, Каліни Томової.