Вперше на книжковому форумі у серці Європи буде представлено національну експозицію «Український дім», яку самотужки організувала українська громада Чеської Республіки. Завдяки їхнім зусиллям вдалося забезпечити участь в цьогорічній імпрезі семи видавництв, з-поміж яких будуть, до слова, харківське «Фоліо», львівська «Кальварія» та «Lileja Н.В.» з Івано-Франківська, а також Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка та ряд відомих авторів, як-от Юрій Андрухович, Мирослав Дочинець, Ігор Павлюк, Юрко Винничук та інші.

Про те, як створювався «Український дім» у Празі розповідає один з його ініціаторів та організаторів, голова громадської організації «Наш Рід» і керівник інформаційно-аналітичної служби «Європейсько-Східний діалог» (IASEED) Юрій Ключівський.

Як ви гадаєте, чому Україна жодного разу не брала офіційної участі у Празькій книжковій виставці, хоча в інших подібних заходах національні експозиції все ж таки були представлені. Чи не тому, бува, що для України масштаб Праги замалий, а відтак, на думку Києва, і ефективність дорівнює нулю?

Відповісти за цілу Україну, чому чиновники останньої не зглянулися до Празької книжкової виставки понад два десятки років поспіль, не візьмусь. Натомість, коли почав займатись підготовкою до цьогорічного книжкового форуму, зрозумів: головне не місце, а експозиція!

З другого боку, мене завжди веселили такі речі, як прагнення до гігантоманії та мавпування, які родом з Росії та які силиться робити й Україна! Прикро, але факт: обом країнам досить далеко до цивілізованого підходу, особливо у видавничій сфері.   

Щодо офіційної участі України у тому чи іншому європейському книжковому форумі, то досить глянути на склад делегації й учасників, щоб зрозуміти місце українського слова, української букви та українського духу, наприклад у європейському масштабі. Так, у лютому цього року Україна брала участь у XХІІ Мінській міжнародній книжковій виставці-ярмарку, де почесним гостем був Китай, а центральним експонентом - Росія. Виходячи з рішення Державного комітету телебачення і радіомовлення України, яке розпорядилось коштами платників податків на користь східного вектору (де і Китай, і Росія помічені у сотні випадків, через обмеження Інтернет-спілкування, цензуру преси, вбивства та переслідування журналістів, публіцистів, прогресивних авторів - письменників та поетів), виникає питання: чи дійсно щиро Україна прагне до Європи?  

Скажу навіть більше: судячи з відгуків відвідувачів, наприклад, минулорічного «Франкфуртер Бухмессе» - 2014 (де українського національного павільйону не було зовсім!), окремі представники українських фірм, які до речі були сусідами російських експозицій, розважались між собою, сидячи спинами до публіки, грою в карти! Ось така, реальна (читай: нульова) "ефективність" в дії!   

Можете відкрити секрет, у яку суму українській діаспорі обійшовся павільйон «Український дім» на Book World Prague 2015 і чи сумірні ці матеріальні витрати з очікуваним іміджевим ефектом країни, яка перебуває у стані перманентної війни з Росією?

Щодо конкретної суми наших витрат з організації національної експозиції "Український дім" на Book World Prague 2015, то вона наразі ще не відома. Однак, без чиновників з Києва та їх витрат на квитки і проживання, причому обов´язково у 4-5 зірковому готелі, витрати діаспори на цей захід складуть кілька тисяч євро! Це не мало, якщо збирати з-поміж співвітчизників. Разом з тим, це лише вартість 4-х коліс з дисками для джипу, які сотнями розвозять по печерських пагорбах владарів від влади. Якщо ж продати бодай один із джипів - можна покрити витрати на усі чотири виставки, які проводяться по столицях країн Вишеградської групи: у Братиславі, Будапешті, Варшаві і Празі…

З другого боку, організатори національної експозиції "Український дім" погодились з думкою не "перегинати" з темою війни. Більше того, треба припинити скиглити та жалітись на власну долю: адже все у нас, українців, у руках, включаючи й імідж нашої Батьківщини - України! 

У найважчі періоди європейської історії (між першою і другою світовими війнами) українська діаспора в Чехії мала безліч українських освітніх закладів, спілок і товариств, редакцій українських видань, і навіть власний Український дім. Можете пояснити, як сталося, що у відносно благополучному 21-му столітті чеські українці не мають і десятої частини від минулої слави? Куди ж власне зникла славнозвісна «празька школа»? Чи меценати перевелися, чи українська ініціатива вичерпала себе?

Звичайно, що все відносно! Тим паче, що 21 століття - це вік Інтернету, електронної комерції,

хай-теку і креативу. Тому, сказати, що люди спілкуються менше - спірно! А от збираються вони рідше. Звідси відчуття, що "все гірше". Натомість, й сьогодні у Чеській Республіці діють десятки громадських товариств та неприбуткових організацій, які об´єднують багатьох українців.

Інша справа, що вони сьогодні більш практичні, адже завдання більшості - заробити кошти та інвестувати їх на Батьківщині.       

До того ж, світ космополітизується, а особливо це стосується сучасної Європи. На порядок денний виходить людина: її можливості, її права, її здібності, її фаховість тощо на противагу сану, національності, віроуподобанням, гендерності. Однак, створювати реальний Український дім, принаймні, в Чеській Республіці - на часі, особливо тепер, коли Україна та її народ власне повертається додому, до великої, європейської сім´ї народів!  

Незважаючи на те, що відтепер ми маємо «нашу владу», вона проігнорувала ваші численні звернення допомогти з організацією національної експозиції «Український дім» на Міжнародній книжковій виставці Book World Prague 2015. Чи будете ви і наступного року брати участь у подібному заході, а якщо так, то чи стукатимете знову у зачинені провладні двері, або йтимете проторованим волонтерським шляхом?

Коментувати дії влади - шкода часу: адже не всі її гілки чи територіальні утворення, а тим паче її чиновники, погодились із вимогами Майдану, не кажучи вже про те, що далеко не всі прийняли цінності революції гідності. Тому "вчити" владу правилам хорошої поведінки з власним народом нема сенсу. Владу потрібно час від часу міняти. Але тоді виникає закономірне питання: на кого? Ось чому сповідуючи принцип: не говори - а зроби, ми можемо "побачити" нових, активних та чесних співгромадян, які допоможуть суспільству!  

Натомість, це не питання одного дня, а його вирішення - справа років. Тому і наступного року повторимо вже пройдене: звернення до влади, самоорганізацію, участь у Міжнародній книжковій виставці Book World Prague 2016!