Це майже сімейна історія сторічної давнини про те, як молодий невизнаний паризький поет їде до одного повітового містечка на Слобожанщині, куди його місцевий цукрозаводчик Павло Оксамитенко запросив для викладання французької мови й літератури в заснованому ним ліцеї.

У Парижі я далеко не вперше, тож особливих несподіванок від нього не чекала. Я їхала, зосереджена на ділових планах, які я мала здійснити на Салоні, а до «зваб міста» мені на цей раз було байдуже.      Однак Париж помстився мені за байдужість. Мені черговий раз було доведено, що Париж – не лише свято, яке завжди з тобою, а й адреналін, який також завжди з тобою.

Словом, їдемо ми з Євгенією Кононенко в машині з аеропорту, і везе нас одна приємна родина до ресторану на устриці. Не те, щоб ми з Женею були дуже голодні – ні. Просто треба було поставити цю галочку: з´їсти устриці в Парижі. Отже, їдемо ми і нічого не підозрюємо про підступні плани Парижа. Машина зупиняється на перехресті (а це було в Сен-Дені, кварталі, який має не дуже гарну репутацію), і тут стається таке: несподівано розбивається бокове скло пасажирського сидіння і нас обсипає скляними дрібушками. Поки ми оговтуємося, не розуміючи що сталося, з переднього сидіння долинає гробовий голос: «Мені ж казали, не ставити сумочку на коліна в машині!» Ми обертаємо голови і бачимо підлітків в капюшонах, які блискавкою перебігають через чотири смуги дороги, лавіруючи поміж машинами, добігають до протилежної сторони вулиці, мавпами перелізають через паркан і зникають у паризьких сутінках...

         А ми сидимо з Женею в машині, як дурні, і думаємо: що то було?

         А було це – просто: «Ласкаво просимо до Парижу!»...

         Ну що ж, свою порцію паризького адреналіну ми отримали..

І вечір провели не в ресторані з устрицями, а в поліцейській дільниці з протоколами.

А тепер про Салон.

За обсягом він, звичайно, значно менший, ніж франкфуртський книжковий ярмарок, і вміщається в одному великому залі, який у виставкові дні був схожий на добре зорганізований мурашник, де кожен знає що йому робити. Ось кілька письменників сидять в ряд і дають автограф-сесію, до одного з них вибудувалася довжелезна черга, а до іншого – нікого немає, і тобі так стає гірко за цього самотнього письменника, тим більше, знаєш, що можливо він навіть вартісніший від цього пропіареного павича... А ось вчителі привели дітей, і ті, вдосталь наспілкувавшись з улюбленим автором, жують свої сендвічі, просто сидячи на підлозі... А ось – видавці спілкуються з літературними агентами, перші намагаються продати, або просто «впарити» права на свої книги, а другі мило посміхаються і тільки мовчки записують собі щось у блокнотик... А ось і наш український стенд і на ньому знайомі ентузіасти видавничої і книжково-промоційної справи: від України - Анетта Антоненко, Еля Сімонова, Микола Кравченко, від Франції - топ-перекладач, професор Паризького Університету Східних мов Ірина Дмитришин.

Як відомо, цього року вперше в історії Паризького салону книги був представлений український стенд. Хоча площа його невелика, проте обладнана стильно, з хорошою рекламною продукцією і ергономічним інтер´єром. Представлення українських книжок і письменників на книжковій події стало можливим завдяки Посольству Франції в Україні, за сприяння Міністерства культури України. Як людина, яка не один раз ходила «з простягненою рукою», шукаючи кошти на видання книжок, я була приємно здивована, що нарешті солідні фонди дають гроші на промоцію України на одному з найпрестижніших в Європі книжкових подій. Це Фонд «Розвиток України» Ріната Ахметова, Фонд Арсенія Яценюка «Open Ukraine». До речі, голова наглядової ради фонду «Open Ukraine» Терезія Яценюк провела офіційну презентацію програми підтримки перекладів з української мови, яку веде Фонд. Був у нас і свій «солодкий спонсор» - Крафт Фудз Україна:

Відвідувачів на Салоні – море. Ну, коли на нашому Львівському форумі море відвідувачів – це зрозуміло. Українських книгарень – катма, то у Львові у вересні паломництво читачів з усієї України. А в Парижі книгарень менше хіба що від ресторанів і перукарень. Іди собі – і купуй! Навіщо тобі платити вхідний квиток і сновигати в натовпі вді стенду до стенду? Однак це і є читацька культура.

Кожен з українських письменників, запрошених на Салон книги в Парижі (Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько з Ігорем Жуком, Антон Кушнір, Любко Дереш, Іван Рябчій, Дмитро Чистяк), мав свою програму. Дуже вдало було «збито» в одну «мандрівну» групу Марину Гримич, Ірен Роздобудько та Ігоря Жука. Ми мали кілька презентацій, перша – в приміщенні українського осередку в Парижі (відомого як Бібліотека імені Симона Петлюри), де є свій літературний клуб,  який заснувала і яким керує ось уже кілька років перекладачка Оксана Мізерак. Зібралася дуже цікава публіка, по-перше, це представники післявоєнної української імміграції, які багато років утримують український дух у Парижі, по-друге, це вихідці із Польщі (Лемківщини, Холмщини, Надсяння),  які прибули в Францію в 1960-1970-і рр., а по-третє, це новоприбулі з України, - дуже приємна молода публіка. 

За планом ця ж «трійця» авторів відвідала Страсбург, де вже кілька років працює асоціація «МІСТ» якою керує юрист Європейського суду Павло Пушкар. Ця зустріч справила на нас глибоке враження. В одному із залів Ради Європи зібралася високоінтелектуальна, добре обізнана з українською літературою і мистецтвом група українських професіоналів, які працюють в Європейському суді. Асоціація «МІСТ» ініціює і підтримує багато українських культурних акцій в одній із ключових точок Європи, де зосередилися Європейський парламент, Рада Європи та Європейський суд.

Звичайно, українська література в Європі поки що мало відома і видавці, письменники, літературні агенти (і, як ми побачили, навіть читачі) роблять перші (поки що мікроскопічно малі) кроки щодо її просування на європейський книжковий і видавничий ринок. Однак головне, що крига скресла.

Я почала цю оповідь з адреналіну, і хочу ним закінчити. А Вам слабó проїхатися поїздом «тежеве» Париж-Страсбург «зайцем»? Мені довелося це пережити, оскільки кампанія, яка продала нам (з Ірен і Ігорем) квитки, помилилася датою і замість 23 березня продала квитки на 23 лютого...

Однак, напевно, це вже тема для наступної оповіді...