Яким був рік, що минає, для книжкового ринку України? 

Щоб про це говорити серйозно, треба знати, чи є в Україні книжковий ринок. Для мене книга - це передусім художня література, а також - науково-популярна та прикладна, з якою я працюю, створюючи художні тексти. Але якщо з новинками художньої літератури проблема, то, виходить, і прикладну нема до чого прикласти. Тим не менше, книжки в Україні поки що купують та читають. І це вже дає надію.

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)? 

Вдалими вважаю всі проекти Клубу Сімейного Дозвілля, у яких задіяні українські автори, котрі пишуть українською мовою. Незалежно від того, що Галина Вдовиченко, Максим Кідрук та антологія «Письменники про футбол» мають різні аудиторії та, відповідно, різні тиражі, в сумі ці тиражі доводять: книжку українською мовою просто треба вміти пропонувати, тобто - продавати. І тоді зникнуть розмови про те, що люди інтелектуально зубожіли й не читають. Інформаційне поле для україномовної масової книжки в Україні дуже важливе сьогодні. Невдалих проектів кілька. Насамперед - «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко. Тут я вже оцінюю не тиражі - з цим усе гаразд, я вітаю Івана Малковича з реальним бестселером. Проте, з усією повагою до постаті Ліни Василівни, зауважу: саме через свою незаплямовану політикою репутацію вона могла просто не звертати увагу на негативну оцінку твору і не ображатися, припиняючи промо-тур. На неї чекали не умовні критики, а реальні читачі. А якщо читачі не дочекалися книжки і автора - це дещо коригує тиражний успіх.

3. Ваш особистий вибір: книга-2011. 

Буду дуже скромним: «Україна. Нова епоха. 1991-2011». Нам треба цікавитися собою, тоді все буде ОК.