Після смерті «Ужгородського книжкового Миколаю», який вписував Закарпаття до загальноукраїнського літературно- фестивального руху, здавалося, ми знову опинимося в провінційній ямі, де нічого цікавого не відбувається. Аж несподівано честь Ужгорода викликалися захищати молоді та епатажні «Березневі коти» -- фестиваль еротичного мистецтва. І з кожним роком роблять це дедалі переконливіше. 

Чотири роки тому відбулися перші еротичні читання, організовані тоді ще студентами УжНУ (Олег Хававчак, Вік Коврей, Андрій Любка, Мар’яна Хемій) в найбільшій аудиторії. Окрім розкомплексованих майбутніх філологів, свої твори читали й четверо закарпатських літераторів – Михайло Рошко, Василь Кузан, Сергій Федака та автор цих рядків. Саме так скромно за формою, але вибухово за внутрішньою енергетикою починалися «Березневі коти».      

Наступного року еротичні читання переросли у триденний фестиваль. Ще через рік долучили до свого іміджу всі можливі види мистецтва ( в тому числі – й аматорський театр) і здобулися на всеукраїнське представництво. Цьогоріч – уже четверті «Березневі коти» -- стали міжнародними.  

І це я вам скажу -- треба було бачити! Схоже, еро-арт-фест нарешті знайшов своє місце під холодним березневим закарпатським сонцем. Два дні, обрані організаторами, випромінювали стільки тепла, енергії, любові та флюїдів, що в «Кактусі», де відбувалися дві головні вечірки, була справжня мексиканська спека.   

Почалося все із флеш-мобу – небаченого досі на закарпатських теренах молодіжної розваги: у домовлений момент у домовленому місці збираються незнайомі люди, аби зробити однакову дію. На перший раз все було доволі мирно: на площі Театральній зійшлося півсотні «березневих котів», аби тричі кинути у весняне небо своє рішуче «м’яв». 

Еротична фотовиставка «Зародження», в якій взяли участь відомі закарпатські фотомайстри, абсолютно природно вписалася в інтер’єр «Снек-бару», начебто там була завжди. Елегантні жіночі тіла гармонійно розмістилися між стародавніми прасками, кавовими млинками та гасовими лампами. 

Усі інші заходи були спрямовані на літературу. Поезія нон-стоп «Слововиця», в якій взяло участь зо два десятки еротоманів від Ужгорода до Харкова, закономірно переросла в дикі танці під вправним керуванням ужгородських ді-джеїв «Чічаронес». 

Відеопоезія «мас Турбація» здивувала новими можливостями художнього слова. Фільм на вірші львів’янина Остапа Сливинського був просто вражаючим. Тут змішалося все – й відеоряд, і акторська гра, й музика, і комп’ютерна графіка, і колаж.  І все це працювало на єдину мету – передати відповідний настрій.  

Вечір білоруської літератури, на який прийшло чимало глядачів у ляльковий театр, дав можливість уперше багатьом закарпатцям почути живу білоруську мову. Четверо молодих літераторів – Віталій Рижков (Могилів), Сергій Прилуцький (Брест), Анка Упала (Могилів) та Наста Манцевіч (Мінськ) підкорили слухачів якісними іронічними текстами. Мовний бар’єр був практично відсутній. Публіка вдячно реагувало на подробиці білоруського життя та талант його описувачів. 

Еротичний слем-турнір (змагання поетів) викликав такий ажіотаж, що у «Кактусі» люди не тільки сиділи на кріслах, але й стояли у проходах, попід стінами, сиділи на сходах і навіть висіли на перилах. Під вмілим керуванням ведучого Тудора Кіларі розгорнулася справжня поетична битва за шоколадний фалос вагою 400 грамів у натуральну величину. (Подейкують, зліпок із відомого ужгородця).  

Запам’яталися іронічно-епатажний з борідкою Мефістофеля Вано Крюгер із Харкова, модний нині Богдан-Олег Горобчук із Києва, Дана Кваша зі Львова, яка поєднала поезію зі стриптизом (її перса того були варті!),  загадковий Ярослав Футимський із Хмельницького.  Закарпатську сторону захищали Валентин Кузан, Любов Шарга та Вік Коврей. Двогодинне дійство нікого не залишило байдужим і, ясна річ, знову переросло в дикі танці під запальні мелодії хлопців із «Чічаронес».  Причому танцювалося навіть на стільцях і столах!  

Увага! Березневі коти розпочалися!


Вірші читає Оксана Варга (Ужгород)


Відкриття фестивалю - харківський поет Вано Крюгер

Народний депутат України Олесь Доній, організатор багатьох творчих фестів в Україні, відривався не згірше за молодь. Йому фестиваль дуже сподобався і він був задоволений побаченим. Також задоволеними були учасники і глядачі, яких на цей раз приїхало чимало з-поза меж Закарпаття. «Березневі коти» стають справді всеукраїнською родзинкою.  

І тут доречно назвати тих, без кого фестиваль би нізащо не відбувся. Головний організатор і натхненник -- Вік Коврей, котрий виступив ще й генеральним спонсором, пожертвувавши  на «Березневих котів» півтора тисячі власних гривень, отриманих за літературну премію «Дебют». Також меценатами стали  магазин «Джинс-сіті» (400 гривень), журналіст Наталя Тарнавська (200 гривень), художник Антон Варга  (150 гривень). 

Парадоксально, що в такого вже відомого фестивалю, яким є «Березневі коти» при такому мінімальному бюджеті в 5 тисяч гривень, досі нема потужного спонсора. Насправді – це крайова ганьба. 

Невже в цьому місті культура нікого не цікавить? Адже молоддю практично ніхто не займається. А тут їй замість «травки» чи мордобою в підворітнях пропонують поезію, фотовиставку, спілкування з ровесниками з різних кутків України. 

Думаю, така ситуація має виправитися. Якщо, звичайно, хочемо мати всеукраїнський фестиваль. Інакше буде так, як із «Ужгородським книжковим Миколаєм». Рано чи пізно ентузіазм вичахне.   

Ужгород знову отримав те, що його вирізняє серед десятків інших обласних центрів – живий і цікавий бренд. Не даймо йому вмерти! 

Фото: Валентин Кузан