Blut und Ehre

«Кров і Честь» - таке гасло прикрашало кинджали, які дарували юним гітлерівцям з нагоди десятиліття. Кров як неодмінна складова Честі. Честь, захищати яку іноді доводиться ціною Крові. Ідеться не лише про честь окремої людини – гасло радше стосується національної, державної, якщо хочете – етнічної, прабатьківської гідності. Прабатьківське – ось ключове слово…  

Сучасній українській молоді – зокрема тим, кого, трохи повагавшись, можна назвати інтелектуальною елітою – не завадило б завести й собі схожий девіз. Для перекладачів це могло б бути, скажімо, «Точність і не банальність». Адже саме цих якостей найбільше вимагає від них наша доба. Ті, хто відповідає цим двом вимогам (а також ще півдюжини вимог, перераховувати і аналізувати які зараз просто немає місця і необхідності) – велика знахідка для України. Молодих і здібних перекладачів небагато. І, безумовно, до їхнього числа належить Дмитро Чистяк. Цей юнак (21 рік), окрім того, що не втомлюється дарувати нам бездоганні переклади, ще й мовчазно пише своє. Дякувати Богу, не в шухляду. Адже шухляди вмирають мовчки… Втім, не знаю, чи буде популярною в Україні інтелектуальна проза Чистяка, що вже знайшла визнання у Європі – торік Дмитро виборов першу премію у конкурсі молодих франкомовних авторів, що проходив у Швейцарії. Його тексти сповнені музики і побудовані за принципом музичних творів. Тому, на жаль, мені, людині, яка не має жодного слуху, перекладати тексти Чистяка не доведеться…  

Та передусім Чистяк – перекладач, цікавиться здебільшого письменством Бельгії. У нас мало хто займається бельгійською літературою. І практично ніхто нічого про неї не знає. Шкода, адже імена Моріса Метерлінка, Жоржа Екаута, Марґеріт Юрсенар, без сумніву, заслуговують на визнання. Мій перелік, щоправда, досить куций – зізнаюсь, я сам не так вже й багато знаю про бельгійську літературу. Тому мене й зацікавив перекладений Дмитром Чистяком твір. Тим паче, що і автор цікавий, і тема близька кожному українцеві.

Почнемо з автора. Зрозуміло, чому Чистяк обрав для перекладу саме Франсуа Емманюеля. Їх єднає музика. Новели Дмитра сповнені Бахом, текст Емманюеля рясніє іменами Арво Перта, Антоніна Дворжака, Франца Шуберта та багатьох інших композиторів. До того ж, дві композиції – «Fratres» Перта і «Дівчина й Смерть» Шумана є тим розчином, що, мов цеглини, зліплює численні текстові прошарки. (Пишу цей текст і вкотре слухаю «Fratres» – зрозуміти Чистяка і Емманюеля можна, лише поринувши до «їхньої» музики, музики-підґрунтя. Арво Перт – музика тривоги, передчуття, суміш суму і божевілля, похмура і світла воднораз, як захмарене небо, що пломеніє просвітами.)  

Як і головний герой «Людського питання», Франсуа Емманюель – психіатр за фахом. І оскільки тема твору – злочини нацистського режиму, то це неминуче піднімає з пам’яті спогад про те, як за радянських часів дисидентів примусово «лікували» в психіатричних лікарнях. Багато хто того «лікування» не пережив. Психіатр був катом, Йозефом Менґеле, що постійно згадується на сторінках повісті Емманюеля. Від психіатрії – до нацистської теми. У повісті її багато – назви містечок, де розміщувались концентраційні табори (Мєнджижець, Хелмно, Освенцім), змішуються з похмурими згадками про відгалуження  фашистської системи (Lebensborn, Чорний Орден). Але всі ці нашарування і прошарки – лише східці до головної теми, теми Переродження, Спокути, Пам’яті. І, безумовно, Смерті. Утім, Смерть – невід’ємний складник усіх перерахованих тем.

Головний герой – психіатр на ймення Симон – перероджується на очах читача. Геть змінюється. Віє Кафкою – скреготання кінцівок велетенської комахи вчувається в кожному рядку тексту Емманюеля. Та й не дивно, адже Комаха – то Вельзевул, а Вельзевул має безпосередній стосунок до Смерті, а Смерть – до Війни. На початку книги психіатр, що працює у великій транснаціональній компанії – людина байдужа до всього, що не стосується роботи; наприкінці Симон (ім’я з’являється лише на останніх сторінках повісті) змінюється настільки, що, позбувшись попередніх фаху, статусу і фінансових переваг, іде працювати для дітлахів-аутистів. І зміна ця – нелегка, вона проходить крізь цілком християнське усвідомлення первісної – від народження – гріховності людини, неуникності Спокути Гріха. Осягнути ж цю істину можна, лише повернувши собі Пам’ять. Героям повісті це вдається через Музику.  

Українському читачеві твір буде цікавий передусім через тему Другої світової війни. Крім спогадів Антуана де Сент-Екзюпері, в Україні зарубіжні твори на цю тему практично не відомі. Хоча творів таких не бракує: про війну писали Арагон, Бернанос, Блох, Кассу, Кессель, Веркор, Робб-Ґріє, Сампрен та інші. Окрему гілку складають твори про Шоа – Голокост: Анна Франк, Мартін Ґрей, Імре Кертеш, Прімо Леві, Робер Мерль, Арт Шпіґельман, Елі Візель та багато інших. «Людське питання» Франсуа Емманюеля (екранізоване 2007 року, головні ролі виконали Матьє Амальрік та Мікаель Ландсаль) цінне потрійно –це повість, по-перше, про Другу світову, по-друге, про Шоа, по-третє, про утвердження загальнолюдських цінностей, про Спокуту. Психіатр Симон працює на компанію, SC Farb; ця назва відсилає до назви німецького концерну IG Farbenindustrie, що використовував фізичну силу в’язнів концентраційних таборів. Водночас «фарба» - потужний символ; Фарби, Маски конче треба позбутися – інакше так і помреш, не спізнавши себе істинного; як тут не згадати один з кореневих образів української народної культури – Фарбованого Лиса, увічненого Іваном Франком? Фарбований Лис – це символ трагічної брехні, ошуканства, шахрайства і блюзнірства. В «Людському питанні» Емманюеля всі Фарбовані Лиси скидають брехливі мармизи і постають такими як є у своїй гріховності, як у перший день Буття…