Re: цензії

Олександр Григорович Астаф´єв народився 10 серпня 1952 року, на мисі Лазарєва Хабаровського краю (сьогодні – Російська Федерація), у радянському концтаборі, в сім`ї репресованих. Тут від рук вуркаганів загинув батько, талановитий музикант Григорій Астаф’єв. У 1953 р., після амністії, разом з матір’ю переїхав у с.Вовківці Борщівського району на Тернопільщині, де проживала депортована з Польщі мамина родина.

У 1980 році, у Львові, закінчив Український поліграфічний інститут (нині Українська академія друкарства), здобув фах журналіста. Працював кореспондентом тернопільської молодіжної газети «Ровесник», відповідальним секретарем Тернопільського міського відділення Товариства книголюбів, завідував редакцією образотворчого мистецтва і туристської літератури у видавництві «Каменяр». Навчався в аспірантурі та докторантурі у Києві, в Інституті літератури імені Шевченка НАН, де захистив кандидатську (1990) та докторську (1999) дисертації.

Із 1986 року по 2001 рік працював у Ніжинському державному педагогічному інституті імені Миколи Гоголя, де пройшов шлях від асистента до професора кафедри української літератури. Понад двадцять останніх років професор Олександр Астаф´єв працював на кафедрі історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В останні п´ять років − доктор ґабілітований, професор філологічних кафедр Вищої лінгвістичної школи в Ченстохові та Вищої школи управління охороною праці у м.Катовіци (Польща). Як професор-гість читав окремі курси лекцій у Варшавському і Краківському університетах (Польща), Сорбоні та Паризькому інституті східних мов і цивілізацій (Франція), Грайсвальдському та Люнебурзькому (Німеччина), Будапештському (Угорщина) університетах.

Олександр Астаф´єв упорядник і редактор низки наукових, художніх і перекладних видань, член Національної спілки письменників України (1992), член Міжнародної асоціації україністів (1986), член вашингтонського відділення Міжнародного Пен-Клубу (2008), НТШ (2018). Лауреат літературних премій імені Бориса Грінченка (1995), Михайла Коцюбинського (2001), Всеукраїнської літературної премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2009), Міжнародної премії в галузі художнього перекладу імені Остапа Грицая (2010), імені Якова Гальчевського (2020), імені Вільгельма Маґера (2020).

Автор поетичних збірок: «Листвяний дзвін» (вірші, поема, 1981); «Заручини» (вірші, поема, 1988); «Слова, народжені снігами» (лірика, 1995); «Зблизька і на відстані» (вірші, поеми, переклади, 1996, 2-е вид. 1999); «На київськім столі» (вірші, поеми, переклади, 2005); «Близнюки мої, очі» (вірші, переклади, переспіви, 2007); «Каталог речей (вірші, переклади, переспіви, 2008); «Львів. До запитання» (вірші, поема, 2008); «На березі неба» (вірші, 2013); поетичної трилогії «Турбулентна зона»: ч.1 – «Трагічна помилка небес» (2016); ч.2 – «Горіхові револьвери» (2018); ч.3 – «Сухі дощі» (2019). Він також видав книгу «Słowa, urodzony śniegem» (лірика, 2017) – польською мовою у перекладі Тадея Карабовича, Ірини Руденко та Вікторії Пашковської (м.Люблін).

Переклав: з англійської – твори Езри Павнда, Томаса Стернза Еліота, Вільяма Вільямса, Роберта Ловелла, Роберта Фроста, Карла Сандберґа, Сільвії Плат; німецької – Йоганна-Вольфганга Гете, французької – твори Віктора Гюго, Гійома Аполлінера, Жака Превера, Рене Шара; арабської – ліриків V-ХVІІІ ст., старонімецької і латини – пісні ваґантів і міннезінґерів; старофранцузької – поезії провансальських трубадурів; польської – «Кримські сонети» Адама Міцкевича (окреме вид. 2006) та його балади, окремі твори Зиґмунта Красінського, Юліуша Словацького, Болеслава Лесьмяна, Ярослава Івашкевича, Юліана Тувіма, Леопольда Стаффа, Кароля Войтили; болгарської – вірші Пенчо Славейкова, Пейо Яворова, Деньо Денева; чеської – лірику Вітезслава Незвала і Костянтина Бібла; словацької – Лацо Новомеського; білоруської – поетичні твори Янки Купали, Максима Богдановича, Алеся Рєзанова; російської – лірику Володимира Соловйова, Анни Ахматової, Марини Цвєтаєвої, Володимира Маяковського, Велимира Хлєбникова; вірменської – Аревшата Авакяна та з інших мов.

Автор низки монографій і літературознавчих книг, найважливіші з них: «Стилізація» (1998); «Лірика української еміграції: еволюція стильових систем» (1998); «Образ і знак» (2000); «Тема голодомору в українській літературі: спроба екзистенційного аналізу» [Das Thema des Hungertodes in der ukrainischen Literatur (Ein literaturhistorischer Ǜberblick). Greifswald: Ernst-Moritz-Arndt-Universität Greifswald, 2004]; «Поетичні системи українського зарубіжжя» (2000, перев. 2005); «Празька поетична школа» (2004, перев. 2010); «Поети «Нью-Йоркської групи» (2005, перев.. 2010); «Паризькі лекції» [Les conferences de Paris. − Paris, 2006]; «Ніжинська еміграція» (2006, у співавт.); «Теорія і практика українського перекладу» (2007, у співавт.); «Компаративний аналіз художнього перекладу» (2008, у співавт.); «Орнаменти слова» (2011); «Ренесансна література українсько-польського пограниччя» (2012); «Творчість М.К.Сарбевського і її рецепція в давніх українських поетиках XVII-XVIII століття» [Twórczość M.K.Sarbiewskiego i jej recepcja w dawnych ukraińskich poetykach XVII-XVIII w. – Kraków, 2014]; «Польські джерела творчості Петра Гулака-Артемовського» (2015); «Юрій Липа – читач і критик польської літератури» (2016); «Діалог літератур» (2018).

Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (1999), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2000). Удостоєний медалі Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка «Будівничий України» (2001), Золотою медаллю Полонійної Академії, м.Ченстохова, Польща (2008), «Подяки Президента України» «за вагомий внесок у розвиток Української держави» (2009), Почесної грамоти Київської міської державної адміністрації (2011), ордена св. Кирила і Мефодія (2015), нагрудного знака «За наукові та освітні досягнення» (2016)

Твори Олександра Астаф´єва увійшли до вітчизняних та зарубіжних антологій, зокрема до американської «Antology of PEN» (2010), вони перекладені англійською, німецькою, французькою, болгарською, польською, російською, білоруською, грузинською та іншими мовами.

В останній рік життя вийшли такі підсумкові книжки Олександра Астаф´єва: «Вибрані поезії» за 1968−2019 рр. (2020, Львів: Піраміда), вибрані переклади «Біля чужого багаття» (2020, Львів: Піраміда), вибрана есеїстика «Розмова з бігуном на довгу дистанцію» (2020, Львів: Піраміда), дослідження «Тарас Шевченко і польська література: впливи, контексти, адаптації» (2020, Львів: Піраміда), «Українсько-польські літературні діалоги» (2020, Київ: Талком), «Польська та українська літератури доби Ренесансу і бароко» (2020, Київ: Талком, у співавт.).