1.

Коли ми писали "Дикі Танці" було всього дві людини, які нам допомагали робити тексти. Сашка дав Кузьмі 5 заготовок, і Андрюха створив дуже багато "сировини" нам для текстів - "Дикі Танці" надзвичайно просякнуті ним.

Він зробив дуже багато заготовочних речей, понаписував окремих фраз для 5 чи 6 пісень. Окрім "Скажи мені", де він повністю написав приспів, ми давали йому також "Музиченьки", "Плєс", "Гуцулку", "Це – Любов"…
Він багато поробив текстових заготовок… Я обов’язково знайду їх.

...Скажи це Сонцю.
Скажи це Вітру.
І я почую ці Слова.
Шукай на Небі
Єдину Зірку.
І знай на неї дивлюсь Я ...

2.

У 90-х ти мав бути “дивним” - якщо ти був "не дивний”, то ти був публіці не потрібний 
(Тоді попса займала 3й план і сприймалася, як “дешевий кефір”)…

Музичний Львів 90х - це 100% фірма. 
Ті часи були унікальні.
Артистам було дуже легко виносити свої власні мрії…

Кузьма був тоді не просто популярний – він без перебільшення був одним з королів 90х. 
На сцену вийшов хлопець (Кузьма), який виніс всі свої мрії, виніс їх з підвалу. Він вийшов з мрійливого андерґраунду. Це був романтичний панк.

93й чи 94й рік... Володя Бебешко, "Сестричка Віка" та "Брати Гадюкіни" поїхали на концерт в Новояворівськ. До них після концерту підійшов хлоп сказав, що у них у підвалі студія і запросив. Тоді артисти були “без понтів” і в кайф було тусуватися, тож вони охоче пішли в той підвал. Кузьма включив пісні. Як згадує Володя, коли він почув пісню “Птахи”, то одразу зрозумів, що в того хлопа велике майбутнє і сказав, що йому треба перебиратися у Львів...

...У той час ми всі працювали на Студії Лева (це був один з найбільших на той час продюсерських центрів в Україні).

На Студії Лева мій Сашка був одним з тих, хто записував його перші хіти. Ми тоді вже зустрічалися з Сашкою. Отак і вийшло, що Кузьма стартанув фактично у мене на очах… У той же час починала і я.

3.

Фактично ми цілодобово згадуємо Кузьму. 
У нас вдома стоїть його портрет, ми запалили свічку, поставили горнятко з вином і канапочкою. Не всі спогади, звичайно, для загалу. Коли буде відчуття, що треба поділитись, ми робитимемо це. Тому у своїх постах про Кузьму я не можу дотримуватися ні лінії, ні концепції... І не буду.

Можливо, смерть Кузьми здатна змінити хід історії в Україні. 
Я відчуваю, що у наших головах щось починає змінюватися… Я називаю це Прозрінням.

40 днів душа Кузьми буде з нами, і він буде намагатися щось нам сказати. Давайте це почуємо.

Аналізуючи зараз в мережі певні тенденції щодо творчості Кузьми, розумію, що за 2000 років людство не змінилося. 
Треба було розіп’яти Христа, щоби зрозуміти, що Він - Бог... Треба було втратити Боба Марлі, щоби зрозуміти, що він був Пророком... Треба було втратити Висоцького, Цоя, Івасюка, щоби усвідомити, ким вони були...

За життя Кузьми ми іноді не чули навіть його тоді, коли він намагався докричатися, достукатися голосно, а зараз всі пробують вловити його щонайменший подих, щонайменший нюанс. Ще раз повторю слова Саши, що “тільки на відстані ми будемо помічати, наскільки Кузьма був Великий”. Він великий у своїй Простоті, великий у своїй Щирості і великий у своїй Чесності. 
Мені, як його другу, приємно що зараз саме ці його цінності виходять на перший план. Це говорить про те, що його прагнення зробити світ кращим, були успішні. Він прагнув цього – він це зробив.

4.

Кузьма завжди, коли ми зустрічалися чи десь перетиналися, любив розповідати, на які він їздив концерти. 
Він страшно любив їздити в Європу на концерти – і на Lady Gaga, і на Pink, і на “Metallica”... Він підбирав завжди дуже символічні концерти. Він міг поїхати в Німеччину, Фінляндію, Польщу... – куди завгодно.У Берлін, по-моєму, він їздив на Rammstein...

Одного разу він запросив мене на якийсь дуже унікальний концерт – чи на "Rammstein", чи на "Metallica" ми з ним мали їхати. Каже: “Руся, погнали. Ти – рокєшна чувіха, то точно для тебе”. Я кажу: “Всьо, добазарилися - їдемо”. І я кажу Сашці: “Давай поїдемо, Андрюха їде. Ми самі точно не виберемося, а з ним давай полетимо”. Мій Саша знайшов тисячі причин, щоби не їхати, але сказав: “Але я тебе з Кузьмою відпускаю”. Треба ще розуміти, що Саша у мене дуже ревнивий і просто так з кимось він мене не завжди відпустить, а от з Кузьмою він мене спокійно відпускав...

Чому я не змогла тоді поїхати, я вже не пам’ятаю. Кузьма ще багато разів дзвонив: “Ну що, їдеш? Їдемо?”. Він, по-моєму, якби не квиток вже для мене мав.

Я пам’ятаю, як потім гризла лікті. Я так жаліла, що не поїхала. 
Він приїхав і розказував: “Ти кончена, ти таке втратила”, і почав таке за той концерт розповідати, що у мене, як кажуть, “слюньки потекли”.

До чого я це розказую, чому ці спогади цікаві?
Андрій був дуже жадібний до пізнання. Йому завжди все було цікаво. А я так само завжди вишукую якісь унікальні речі в музиці, і з Кузьмою я могла говорити про ці речі. Він завжди був в курсі всіх нюансів в музиці, він настільки був обізнаний у всіх найбільш цікавих музичних течіях, йому була цікава не лише та музика, яку він любив і слухав – йому було цікаве все. По-моєму, він навіть стібався, щоби ми поїхали разом на Брітні Спірс.

Кузьма сприймав все, що пов’язане з музикою, як свято душі, драйву, енергії, відродження... Ми ніколи з ним не говорили про комерційну складову музики. У наших з ним особистих розмовах ми говорили про те, як музика “вставляє”, яка вона крута чи унікальна має бути. Зараз я розумію, що втратила брата про духу, з яким могла говорити про такі речі... У мене мало людей, з якими я можу про це говорити, - це мій Саша та оточення музикантів, з якими я працюю... Андрій входив в те коло людей, з якими я могла говорити на найбільш божевільні музичні теми, мріяти ледь не про “концерт на Марсі”, бо “це круто і хто нам це заборонить".

Фото із Facebook Руслани