Святослав Рибас про нього писав:«Иван Евсеенко считает, что во многом живём сейчас в России чичиковых, свидригайловых, капитанов лебядкиных и прочих больших и малых бесов, а надо возвращаться и жить в России Пушкина, Гоголя, Толстого, Чехова. Русскому народу надо обрести утерянное национальное достоинство". Справедливо вважав щодо реального стану, але наївним був у другій частині речення...  

Народжений в Україні, він вибрав службу іншому народові, іншій державі. Є в нього замилування ностальгійні рідними місцями, але все ж цей чоловік поклав свій талант не для свого народу.  

Я читав, зокрема, його повість "Большая пьянка" і довго чекав у чому ж там мораль, перебираючись через розкішні описи широкої російської пиятики. Не знайшов я там моралі чи не відчув її за вакханалією безбережної розгульної російської пиятики. Але, думаю, оця трохи наче сторонність, погляд наче збоку - все-таки завдяки неросійському походженню автора. Він був хорошим письменником - скажімо його повість про офіцера- відставника, що, зраджений дружиною, їде жити у виморене Чорнобилем село своїх батьків і автор так смачно і детально описує сільський побут чернігівського Полісся ("Відлюдник")...  написано це так про постчорнобильські села, як ні в кого з українських письменників. 

...І все ж, і все ж. З цього села, із Займища вийшли двоє видатних людей - російський письменник Іван Євсєєнко і український фольклорист Василь Полевик. Один пішов працювати на російській ниві, другий - на українській. Прикордоння...  

Пам´яті Василя Полевика щорічно у Займищі проходить фольклорний фестиваль і цим він став пам´ятним ув околі. Сумніваюсь, щоб хтось так пошанував російського письменника, бо він свій вибір зробив і свою нагороду отримав. Чужаниця він.