Окрім того, що це класик новітньої білоруської літератури (близький до неомодернізму; у недавньому минулому – номінант на Нобелівську премію), у його доробку чимало перекладів із української словесності (Т. Шевченко, Леся Українка, М. Рильський, П. Тичина, І. Драч та ін.), а також віршів і статей на українську тематику.

Народився Ригор Бородулін в сім’ї Івана Григоровича і Килини Андріївни Бородуліної на хуторі Вересівка (офіційна назва на той час була «Городок ІІ Острів-Сорочинської сільради»), а в 1937 році хутір був ліквідований і сім’ю поета переселили в Ушачі. Дід поета по маминій лінії Андрій Гальвіньш був етнічним латишем. Батько загинув у 1944 році під час ВВВ у партизанському загоні. Після війни Григорій Бородулін навчався в Ушацькій середній школі (закінчив в 1954), потім на філологічному факультеті БДУ (закінчив у 1959 р.).

Працював редактором у різних періодичних виданнях: газеті «Советская Белоруссия», журналах «Бярозка», «Полымя», а також у видавництвах «Беларусь» (з 1969 р.), «Мастацкая літаратура» (з 1972 р.)[5]. Видавництву «Художня література» Ригор Бородулін віддав понад двадцять років, працював редактором, потім завідувачем редакції. У складі державної делегації БРСР брав участь у 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (1984 р.).

Ригор Бородулін був членом СБП, одним з творців і активних учасників Білоруського ПЕН-центру (1989-1999 рр., президент з 1990 р., віце -президент з 1999 р.). Членом Партії БНФ, членом Сейму БНФ (з 1989 р.). У 1995-1997 рр.. був у керівництві Білоруського Фонду Сороса.

Інформація: Укр.Літ