У день, коли Україна відзначала своє головне свято, у  Новограді-Волинському, на Житомирщині, відбулася церемонія вручення нагород переможцям конкурсу. Подаємо розповідь про цю подію керівника проекту, письменника Володимира Даниленка. 

До Новограда-Волинського ми приїхали пізно увечері. Коли збирається автобус, що має везти дітей з батьками з найвіддаленіших закутків країни, музикантами та письменниками, завжди трапляються якісь оказії. Через спізнення кількох осіб ми виїхали майже на годину пізніше, а потім ще забирали юну поетесу з Миколаївської області, яка гостювала в Житомирі. Старші діти поводилися стримано, а менші нудились і не могли дочекатися, коли їх нарешті кудись довезуть і відпустять спати.

Переможці із Західної України до Новограда-Волинського добиралися самі, а діти з батьками зі Східної та Центральної України їхали в спеціальному автобусі від станції метро «Житомирська». Нарешті я зміг за ними поспостерігати зовсім близько. Раніше я читав лише конкурсні твори, тому імена авторів для мене були абстракцією, невідомими символами. В салоні автобуса ці абстракції почали набувати реальних образів.

Праворуч біля мене сиділи двійнята Ілона й Павло Котовщики з села Сухоліси під Білою Церквою. Їм по 13 років. Типові соціально активні підлітки. Беруть участь у всіх конкурсах, що проходять у їхньому районі та за його межами. Хлопчик усю дорогу грався в комп’ютерні ігри, а дівчинка була замкнута у своїх переживаннях, іноді щось читала  й записувала у записник. За їхніми спинами сиділа засмагла мама. Не відриваючись від комп’ютерної гри, хлопчик повідомляв:

– Хочу чипси.

І мама вибігала на найближчій зупинці й купувала йому чипси

– Хочу води, – знову вимагав він.

І  мама знову вибігала на найближчій зупинці купувати воду.

Двійнят Котовщиків відкрила Галина Пагутяк. Вони потрапили їй на читку, і письменниця захопилася їхніми легендами про село Сухоліси.

Попереду мене сидів Михайло Омельченко з міста Сєвєродонецьк Луганської області. Йому 17 років. Він приїхав без батьків і поводися цілком самостійно. Весь час комусь телефонував і розмовляв російською. У нього цікава есеїстика.

За мною сиділа Анастасія Чередніченко з Кривого Рогу зі своєю мамою. Їй 17 років, вона гарненька і пише інтимну лірику.

За нею нудилася Ольга Крамарь з села Хуторо-Губиниха поки ще Дніпропетровської області. У неї  бунтівлива поезія, в якій українське суспільство закликається до нової революції, що має остаточно звільнити країну від зла. Ольгу Крамарь відкрив В’ячеслав Медвідь. Спочатку він прочитав її вірші, ніби написані молодою жінкою ХІХ століття, і звернув увагу, яке в неї густе й насичене емоціями письмо.

Медвідь відкрив також тринадцятилітню школярку зі Львова Соломію-Анну Мазур, що написала іронічно-філософську повість «Дорослішати – зась, або Квитків у дитинство немає», в якій із гумором описала переживання дівчинки-підлітка, за яким приховано драматизм людського життя. Незважаючи на вік, львівська школярка продемонструвала знання досвіду світової прози.  

Недалеко від водія з мамою-блондинкою сидів дипломант у номінації «Проза» Іван Кругліков з міста Волноваха Донецької області. Йому 13 років. Хлопчик написав повість «Класні історії», в яких із гумором описав життя своєї школи. Як кожен серйозний письменник, він переймається моральною складовою літератури. Герої його повісті часто постають перед моральною дилемою і вирішують ситуацію так, як підказує їм совість. В одному з епізодів повісті школяр знаходить на підвіконні пенал з грошима і починає планувати, що він купить за ці гроші, але потім на нього нападає відчай, як він пояснить удома батькам, де взяв гроші. Спочатку думав, що збреше, але зрозумів, що дорослі не повірять і, вкрай замучившись від докорів сумління, віддає пенал вчительці, а та виявляє, що пенал загубила її колега, яка зібрала на ремонт гроші в батьків. Школяр став героєм дня, і після цього кожна дитина в школі щось знаходила й приносила дорослим. У цьому нехитрому епізоді шкільного життя показано, як працюють соціальні механізми: якщо в суспільстві культивують моральність і благородство, то це стає масовим явищем, а якщо підтримується зло, суспільство стає аморальним.

По діагоналі від мене сиділа Дарина Стрибуль із Сум. Вона написала пригодницьку повість «Таємниця старого замку». Було помітно: її тато не вірить у те, що з ним відбувається, і вважає це авантюрою, розв’язка якої поки що йому не відома, і мужньо їхав назустріч долі. А коли доньці вручили бронзову статуетку Лесі України, диплом і чотири тисячі гривень, заспокоївся.

Тихо сиділа в автобусі біля своєї мами дівчинка, схожа на янгола, Даринка Стовпець із селища Марківка Луганської області. Їй сім років. У одному зі своїх віршів «Сказала мама» вона надзвичайно делікатно і точно виразила свої переживання на таку дорослу й брутальну тему, як війна.

Інтрига, хто з шістнадцяти дітей, що з’їхалися з усієї України, переміг, трималася до останньої хвилини. Всі знали, що є перша, друга і третя премії у номінаціях «Поезія» та  «Проза» і десять нагород для дипломантів. У грошовому вимірі кожен диплом переможця мав свою вартість: перша премія – 8 тисяч гривень, друга – 6 тисяч, третя – 4 тисячі, а дипломанта – 1 тисяча гривень.

Переможців оголосили наступного дня в музеї Лесі України. За рішенням журі, яке очолював прозаїк, лауреат Національної премії України В’ячеслав Медвідь, дипломи розподілили таким чином.

Лауреати у номінації «Поезія»:

1-е місце – Ольга Крамарь з села Хуторо-Губиниха Дніпропетровської області, 17 років;

2-е місце – Світлана Яковець з міста Рівне, 17 років;

3-е місце – Максим Чурков з міста Дніпра, 17 років.

Дипломанти у номінації «Поезія»:

Дарина Стовпець із селища Марківка Луганської області, 7 років;

Олександра Рогальчук із села  Оране Іванківського району Київської області, 10 років;

Анна Шередько з села Кир’яківка Миколаївського району  Миколаївської області, 16 років;

 Анастасія Чередніченко з Кривого Рогу Дніпропетровської області,  17 років;

 Вікторія Дудік з села  Олександрія Рівненського району  Рівненської області, 17 років.

Лауреати у номінації «Проза»:

1-е місце – Соломія-Анна Мазур зі Львова, 13 років;

2-е місце – Хелга  Іванцова  з Рівного, 17 років;

3-е місце – Дарина Стрибуль із Сум,  17 років.

Дипломанти у номінації «Поезія»:

Марина Деркач з міста Кам’янське Дніпропетровської області, 12 років;

Ілона  та Павло Котовщики з села Сухоліси Білоцерківського району Київської області, по 13 років; 

Іван Кругліков з міста Волноваха Донецької області, 13 років;

Марія Купріянчук з міста Українки Обухівського району Київської області, 13 років; 

Михайло Омельченко з міста Сєвєродонецьк Луганської області, 17   років.

Крім дипломів та грошових премій, лауреатам вручали бронзові статуетки Лесі України – копії пам’ятника українській поетесі, що стоїть у дворі гімназії імені Лесі України в Новограді-Волинському, робота скульпторів Бориса Крилова й Олеся Сидорука. Цей бронзовий аналог американського Оскара директор гімназії Юрій Рошка охрестив Лескар. А ще вручили книжки Видавництва Старого Лева, яке підтримало конкурс.

Прив’язка до Лесі Українки вибрана не випадково. Оскільки це конкурс літературних вундеркіндів, то його ідеалом обрано найяскравішого вундеркінда української літератури Лесю Українку, яка у дев’ятилітньому віці написала вірш «Надія», що за глибиною переживань був несхожий  на твір дитини.

Як показав конкурс, Україна має значний літератутний потенціал, тому в Новограді-Волинському було створено центр, що віднині формуватиме запит у суспільстві на ранні літературтні таланти. Як за допомогою українських волонтерів і масової підтримки населення було створено сучасну українську армію, що зупинила на Донбасі одну з найбільших у світі військових потуг – російську армію, так без таких людей сучасного волонтерського руху, як Микола Хомич, дякуючи якому відбувся конкурс «У пошуках літературних талантів», неможливе відродження духовності й культури в Україні. Він створив спеціальний фонд конкурсу, до якого залучив групу українських меценатів, що віднині інвестуватимуть розвиток ранніх літературних талантів.

Незалежно від місця, всі шістнадцять дітей, що приїхали до Новограда-Волинського, були переможцями. Щоб дійти до церемонії вручення нагород, вони витримали серйозну конкуренцію. Після розміщення на сайті Міністерства освіти й науки умов конкурсу «У пошуках літературних талантів» надійшли твори 811 дітей з найвіддаленіших куточків України. 

Але найбільший шок пережили діти в музеї родини Косачів, коли переможці почали читати свої твори. До цього моменту кожна літературно обдарована дитина вважала, що тільки вона талановита й унікальна, та коли побачили зібраних з усієї України однолітків і почули, як кожен із них пише, були шоковані. Ще більший культурний шок пережили в музеї Косачів дорослі, коли почули, про що пишуть діти. Як виявилося, вони пишуть про те, що й дорослі люди: про любов, відчай, самотність, зраду, богошукання, смисл життя. 

Коли в саду Косачів закладали трояндову алею талантів і лаурети залишили в бетоні відбитки своїх рук, сонце стало таким сліпучим, що фотооб’єктиви не розрізняли людей. У цей момент здалося, що з небес зійшла Слава і затопила сяйвом старий сад родини Косачів.