Re: цензії

18.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
«Кожен наступний політ може стати останнім...»
16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУ
Фантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Поети помирають уранці
08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…
24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професор
Прихисток душі
24.09.2025|Михайло Жайворон
Патріотизм у розстрільному списку
14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
Головна\Події\Презентації

Події

03.12.2024|09:25|Тарас Кремінь, доктор філософії, Уповноважений із захисту державної мови

Дискурс радянського самовбивства

Університет Григорія Сковороди у Переяславі презентував дослідження Наталії Новородовської та Віталія Коцура «Мовна політика в УРСР (1960-1980х рр.): соціокультурний вимір» (Переяслав, 2024. – 248 с.).

У ньому простежено особливості реалізації мовної політики в УРСР у вітчизняній і зарубіжній історіографії, розкрито вплив русифікації на соціокультурне життя та ідентичність населення, проаналізовано законодавчу і нормативно-правову базу, які регулювали одну з найбільших проблем минулого.

 

Українська мова, культура і духовність завжди були серед міцних основ національної ідентичності, безпеки та свободи мільйонів вільних. З цих причин кремлівський імперський дискурс, побудований на неофашистській ідеології, недоімперській суті та хронічній брехні, – серед кривавих прикладів злочинства проти українського народу. В різні роки спостерігалися неодноразові спроби московитів знищити мовні, культурні чи наукові здобутки українців, тому лінгвоцид межував із тотальним фізичним знищенням – геноцидом. Однією з т. зв. причин російсько-української війни, про яку згадують російські пропагандисти, починаючи з 2014 року, стала «мовна проблема». Виникає логічне питання: коли ж мова української нації стала кісткою в горлі окупантів? Одна з відповідей – на сторінках книги Наталії Новородовської та Віталія Коцура «Мовна політика в УРСР (1960-1980-х рр.): соціокультурний вимір», в якій висвітлено історію нищення української мовно-культурної ідентичності у другій половині ХХ століття. Безперечно, така праця заслуговує на увагу не лише з боку мовознавців, істориків чи правників, але і кожного громадянина. Ми маємо розуміти увесь спектр причин російської агресії, а також знати, як боротися з їх наслідками, утверджувати державну мовну політику, зміцнювати громадянське суспільство, захищати людські права. Важливо і те, щоб кожен злочинець поніс покарання за геноцид проти українського народу.

У 1960-1980-х рр. радянська влада продовжувала знищувати українську ідентичність, подаючи це як «злиття націй», формування єдиної наднаціональної спільноти, утвердивши її як «радянський народ». Для цього кремлівці вдавалися до різних методів: російщення освіти і науки, поширення російської мови у державних установах, заохочення працівників освітньої сфери, які переходили на російську мову, а поруч неперервно тривали депортації, плановані міграції, репресії проти захисників української мови та культури. Не вщухала і боротьба з дисидентами, як, скажімо, проти Івана Дзюби за його «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У книзі – про особливості застосування таких окупаційних методів, наслідки для української ідентичності та, безперечно, поневолених народів на величезній кремлівській території. Автори доводять, що населення зі зміненою чи гібридною ідентичністю легко піддається маніпулятивному впливу ворожих спецслужб і стає знаряддям ведення війни проти України. Державна мова – серед тих мішеней, яку навмисно знищували у сферах освіти, культури та медіа, особливо на півдні та сході нашої країни. Інтенсивність російщення була настільки стрімкою, що у 1980-х роках в обласних центрах фактично не залишилося жодної україномовної школи, театру чи газети, не кажучи вже про інше: збереження і примноження національної самобутності українців. Це помітно на прикладі рідного Миколаєва, в якому у 1980-х навмисно спалили український театр драми та музичної комедії, сформували російськомовні школи, уникали української на телебаченні та радіо, стрімко розвивали цензуру та агітаційну пропаганду, поширювали міфи про імперське минуле і радянську сучасність, будували на місці козацького Гарду «місто мирного атому» Южноукраїнськ тощо. Приниження, обмеження чи заборони стосувалися не тільки української, але і мов національних меншин та корінних народів. Саме тому відбувалося скорочення та подальша ліквідація шкіл з угорською, польською, молдовською мовами навчання. Це стосувалося і, скажімо, євреїв та ромів, мовну ідентичність яких доволі швидко змінили на російськомовну. Все це стало наслідком як інтенсивного російщення, дисперсивного розселення, так і неприхованої антисемітської політики окупаційної влади. Можливо, хтось чув за класи з кримськотатарською мовою навчання, розвиток етнічної самобутності українських греків, чехів чи болгар? Не забуваймо і про п’яту графу в паспорті, змінені імена та прізвища, перейменовані топоніми, відмови від української як мови навчання, переписану історію та брехливу пропаганду. 

Наслідком такої послідовної маргіналізації, яка спонукала до штучної двомовності, диглосії та етнічної меншовартості, стало і те, що мешканці тих областей набагато повільніше, як зауважують автори, ставилися до розбудови України як національної держави зі своєю мовою, культурою та національною ідентичністю. Це, на жаль, було помітно і в нинішні часи, протягом яких свідомо артикулювалась низькосортність української мови, культури та мистецтва в порівнянні з російською, що помітно на прикладах окремих серіалів, естрадних виконавців чи політиків, які ігнорували застосування української або свідомо її перекручували. Ці та інші аргументи унаочено статистичними матеріалами, архівними документами, численними дослідженнями, які виходили в Україні та за кордоном. 

Хоча книга має науковий характер, кожен охочий зможе осягнути позицію Наталії Новородовської та Віталія Коцура, відчути зв’язок між трагічними подіями минулого і сучасності, переконатися в багаторічних злочинних діях окупантів, які свідомо штовхали у прірву спотвореної реальності, продовжуючи чинити аналогічні речі у тимчасово окупованих куточках країни. Сподіваюся, що подібних видань буде більше, адже вони – серед вагомих доказів масових злочинів проти громадян України.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

18.10.2025|10:36
"Дівчина з кулею": В США вийшла англомовна збірка віршів української поетки Анни Малігон
17.10.2025|18:42
Екранізація бестселера Андрія Куркова «Сірі бджоли» виходить у прокат: спецпоказ у «Жовтні» з творчою групою
17.10.2025|17:59
"Основи" презентують "Довгу сцену": Театральна серія відкриває трагічну історію "Маклени Граси" Куліша та її сучасний римейк Ворожбит
17.10.2025|16:30
Стартував передпродаж «Книги Еміля» — нового роману Ілларіона Павлюка
17.10.2025|14:19
Подвійний культурний десант: Meridian Czernowitz везе зірок літератури в Одесу та Миколаїв
17.10.2025|13:53
Книжковий фестиваль “Книга-Фест 2025” в Ужгороді: книжкові новинки та незвичні інтерактиви від Нацгвардії
17.10.2025|11:34
"Книжки, черепахи й відьми": Володимир Аренєв прочитає лекцію про Террі Пратчетта у Києві
17.10.2025|10:37
Їжа, фейки і дипломатія: Дмитро Кулеба презентує книги в Луцьку
17.10.2025|10:28
Четверо українських письменників – серед номінантів на престижну Премію Астрід Ліндґрен 2026 року
17.10.2025|09:14
У США помер письменник, співзасновник Нью-Йоркської групи Юрій Тарнавський


Партнери