Але для початку має бути відверта, з доброю любов’ю розмова-медитація із собою (Царство Небесне всередині нас), якою і є ця книга моїх віршів «Спас» у всіх значеннях цього слова разом: Спас − українське бойове мистецтво, Спас – пам’ятна монета номіналом 5 гривень, Спас – як назва кількох населених пунктів в Україні, Спас – як прізвище, Спас − козацький човен... Спас – як християнське свято.

Душа віруючої людини, як і колективна душа її народу чи й людства загалом, проходить кілька стадій свого розвитку по духовній конусоподібній спіралі. Віхи росту української душі до Творця від полібожжя – до монобожжя: язичество – християнство – толерантність до інших релігій (як стежинок до Творця)...

Такий же шлях пройшов аз грішний і у своєму життєтексті, і у вербальному тексті, маркованому окремими пасажами моїх романів, драм, наукових досліджень, романом у віршах «Паломник» і, зокрема віршами із цієї книги «Про Перуна» та «Христос», які поміщені тут – як поетичні сповіді (а поезія – то написана словами музика) перед самим собою, перед «мертвими, і живими, і ненарожденними земляками моїми в Украйні і не в Украйні» сущими – від вірша «Роззувся я – й біжу у інший бік», написаного у 1986 році, – до вірша «Я принесений в жертву древнім слов’янським богам», створеного 11 листопада 2020 року.

Я відібрав дві сотні своїх віршів із зазначеними датами, а інколи й місцем, їх написання, у яких ключовими словами-поняттями є Бог, душевно-ментальні камінці з мого світоглядного духовного фундаменту. Хоча, за великим рахунком, всі мої вірші (а їх тисячі) можна вважати духовною лірикою, адже, як я відчуваю нині, Всевишній завжди був зі мною, навіть тоді, коли я, мов мій онук Данило нині, боровся за свою незалежність від усього і всіх, за повну самостійність... зрозумівши, врешті, що лише із Отцем Небесним – райськи скрізь, навіть у пеклі... Як колись було з мамою, з бабусею, із батьківщиною...

Тому й поміщені тут вірші, які означують сакральне моє ставлення до рідних людей, коханої, природи, Вітчизни, зірок... у такому магічному єднанні, що не зрозуміло – про кого мова на Ти з великої літері у цьому вірші: про кохану жінку? Батьківщину? Бога?..

* * *

Нерви Твої вологі – мов під корою тополі.

Пісня Твоя крилата – мов ласка долі.

Дзеркало Твоє – шабля, гола, як правда.

Хто Ти – не знаю.

Але ітиму до Тебе завжди.

2 верес. 2003

Навіть демонічних істот у мій метафізичний період розвитку душі мені було по-людськи шкода:

ЧОРТЕНЯТКО

Жило-було манюнє чортенятко

У світі, як в зозулинім гнізді.

Було воно принишкле, аж горбате,

На Вищому Небесному Суді.

...«Не вміє красти спокій!

Чули? Чули?!.»

Забуте, змерзле, голе і німе,

Воно згадало пекло –

І заснуло.

Хай чорт його,

Великий чорт

Візьме...

14 груд. 1991

...доки мій світогляд не став релігійним, теоцентричним − і я перестав створювати собі ідоли, навіть ідеали у житті і творчості, яких не розділяв ніколи, хоча не перестав любити людей, природу, Життя, прийшовши, врешті, до розуміння, що «З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях»... і що «Я родився удруге і вийшов з хрестом на дорогу. І тепер в цьому світі лиш хрест і підносить мене...».

* * * 

Поміщені у «Спасі» вірші – психотерапевтичні для всіх і вірю, надіюся, − благодатні для людей, які моляться: подихом, чином, піснею, віршем...

Я нічого не змінював у цій моїй, писаній протягом 33 років духовній ліриці, кожен рядок якої нагадує мені і демонструє неофітам один зі шляхів через терни і зірки до руки Всевишнього, співтворчості із Ним, − в чому і є наше Спасіння, Спас, смисл нашого тимчасового буття у цьому світі.