Закарпатець, який відомий своїми дитячими повістями, п’єсами та документалістикою,  написав другий свій роман для дорослих. Про історію задуму «Доносу» автор на презентації розповів так:

«У 2011-му році я взяв участь у конкурсі кіносценаріїв до 200-річчя Тараса Шевченка. Моя «Історія одного доносу» посіла друге місце. В основі її були перипетії довкола викриття і слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства.  З того часу мене не покидала думка зробити з цієї майже детективної колізії роман. Сім років я працював над «Доносом», а нещодавно книжка побачила світ у київському видавництві «Академія», в окремій серії «Автографи часу», що художньо розповідає біографії відомих українських письменників.

«Донос» – це одна з перших спроб поставити Шевченка в центрі історичного детективу. Слід розуміти, що писати про Шевченка художній твір – це, певною мірою, самогубство. Адже він набув у національному іконостасі статусу головного святого. Тому небезпечно із забронзовілого монумента витесувати живу людину, яка має і свої плюси, й мінуси — зрештою, як і кожен із нас. Шевченко – складна постать, харизматична, емоційна, як усі творчі люди. Він до кінця непізнаний, далеко не все ми про нього знаємо. Дещо відкривається тільки зараз. Але він буде манити до себе завжди, поки існуватиме Україна та українці. І чим більше буде інтерпретацій його життя та творчості, тим менше залишиться трафаретності та хрестоматійності в його сприйнятті».

Для доктора історичний наук Сергія Федаки, який слідкує за творчістю Олександра Гавроша, книжка стала несподіванкою.  «Відчувається, що автор глибоко занурився в матеріал. Яскраво, із плоті і крові змальовані персоналії, – розповів професор УжНУ. – Я відкрив для себе нові деталі слідчої справи проти Шевченка та його друзів. «Донос» варто прочитати всім, хто цікавиться українською історією та культурою».

Викладач Ужгородського національного університету Оксана Панько зізналася, що книжка захопила її з першої сторінки. Після прочитання довго залишалася під її впливом. «Найбільше мене вразив образ зрадника Петрова, я навіть пройнялася його долею, – розповідає викладач англійської мови. – Сподобався образ Шевченка – молодого, успішного, модного, якого всі люблять. Думаю, що ця книжка матиме  щасливу долю, а я особисто чекаю на її екранізацію».

Голова Закарпатської організації Національної спілки письменників України Василь Густі відзначив вдалу назву роману. «Саме слово «донос» наштовхує на чимало роздумів, бо донос був, є і буде. Нашому поколінню довелося самому відчути, що це таке. Петров тільки цим огидним вчинком зберігся в історії. А скільки і нині є таких, що можуть прославитися тільки підлістю».

Василі Густі наголосив, що Олександр Гаврош став й ініціатором та  упорядником «Закарпатської Шевченкіани» до 200-річчя Кобзаря, першого збірника, який містив художні, наукові та публіцистичні матеріали закарпатських авторів про Т. Шевченка.

Декан факультету іноземної філології УжНУ Михайло Рошко зазначив, що Олександр Гаврош першим із закарпатців насмілився взятися за  загальноукраїнську тему, та ще й яку! Адже у кожного своє бачення Кобзаря. «Шевченко тут несподіваний – молодий, веселий, трішки ловелас, – аналізує кандидат філологічних наук. – Роман написаний динамічно і легко, гарною мовою. Я проковтнув «Донос» за один день».

Завідувачка кафедри української літератури УжнУ Валентина Барчан зауважила, що «Донос» є насамперед твором про психологію зради, про психологію гріха.

«Я прочитала цей роман із задоволенням. Сподобалася і композиція, і сюжет. Справді тут є динаміка, є драйв. Тут є й чудова українська літературна мова: жива, соковита, насичена й образна, яка сама по собі викликає бажання дізнатися, а що ж там далі. У цьому творі чудово вкраплено народнопоетичну творчість. Пісні дуже органічно вписуються в ліричний образ Тараса Шевченка. Мені сподобалося, що я жила з автором і героями в одному історичному часі. Я з ними розмовляла на рівні сучасника і на рівні тих персонажів, про яких ідеться у творі. Тут не побачимо штучного документалізму. Я вірю автору, вірю психологічно правдивим персонажам. Цей твір дуже сучасний. І прочитати його варто різним поколінням…» – переконана доктор філологічних наук.

«Коли автор почав писати твір не передбачав, наскільки роман актуальним буде у наш час, у дні екстремальної ситуації народу і держави. Події у творі розглядається у морально-етичній та екзистенційній площині. Це роман не тільки про Шевченка, не просто про психологію зради, гріха, а про потребу бути людиною. І тут відчувається духовна спорідненість автора із концепцією людинолюбства у творчості Шевченка. Це твір про нас із вами, бо ми відповідальні за наше завтра і майбутнє».