Цьогоріч на Книжковому Арсеналі у Києві «Видавництво Старого Лева» представить сенсаційну новинку – роман-антиутопію одного з найвідомших військових кореспондентів України Андрія Цаплієнка. «Стіна» – саме таку назву має книга – розповідає про 2054 рік, про крах імперії та спробу вижити під її уламками, про спробу згадати минуле, щоб захистити майбутнє. Роман з’явиться в книгарнях наприкінці травня, проте таємниці його сюжету читачі мають нагоду відкрити просто зараз.  

У фантастичному романі Андрія Цаплієнка перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких упевнено торує прогресивний шлях розвитку, а інше — просто деградує. «Ідея роману "Стіна" почалася з того, що хтось з хлопців на фронті запитав: "А як воно буде? Війна рано чи пізно закінчиться, то що буде за 10 чи 20 років? ", – розповів Андрій Цаплієнко. –  Звісно, це питання адресувалось не конкретно мені  й не вимагало відповіді взагалі. Це радше були роздуми, запущені в Космос.  Але я спроектував їх на себе. І оскільки час у відрядженнях є:  дорога з Києва на фронт займає близько 10-12 годин туди і звідти, щотижня. У понеділок чи вівторок виїжджаємо, у п’ятницю повертаємося. Тобто до 20 годин в тиждень на написання книжки у мене було. І я, скориставшись цим вільним часом, почав моделювати ситуацію: що буде через 40 років, коли закінчиться війна. Ця тема поглинула мене, почали снитися сюжети майбутньої книжки. Наприклад, 12 розділ я повністю побачив уві сні: коли герой уявляє, як потрапляє в зруйновану Москву після розпаду Росії, що він бачить, з ким зустрічається і який код він раптово згадує (я справді бачив цифри цього коду). Найцікавіше, що ця вигадана реальність із кожною сторінкою тексту обростала матерією, я бачив перед собою модель світу, крутив її, вносив корективи. І потім несподівано зауважив, що створений мною світ вже живе своїм життям».    

Герої роману «Стіна» перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Війна між ними йде відразу на кількох рівнях — від збройних сутичок до зіткнень душ та внутрішніх переконань. А Дикі Поля, які залишаються після великих і малих протистоянь, — це як незагойні рани, ракові пухлини: вони продовжують кровоточити, демонструючи людству, що війна породжує тільки війну. Зрештою, назва книги також має неабиякий символізм.  Автор додає: «Оскільки я пишу про майбутнє, яке проростає на руйнації (а саме руйнацію програмно запроваджує Росія), то жанр роману виник автоматично – антиутопія. Гадаю, реальність, яку росіяни собі обрали, веде саме до змальованої мною картини світу...  І найголовнішим питанням є:  як нам зберегти свій код, як віднайти в народній пам’яті момент, коли ми втратили право на власну історію?  Адже саме з того моменту почалася агресія проти України... Це складно, бо знищення здійснювалося поступово, гібридно, впродовж кількох століть. То як нам згадати все і захистити себе? Ставлячи собі ці запитання, я вийшов на назву роману. Тобто явище "Стіни" у книжці  з одного боку фізичне, а з іншого – метафізичне, ритуальне, культове».