Презентація відбудеться за участі автора, перекладача та засновника одного зі знакових українських видавництв, з читаннями фрагментів перекладу у виконанні акторів нового складу театру «ДАХ», із дискусією про гостинність і покарання і… з грузинським вином.

Баса Джанікашвілі — телепродюсер, арт-менеджер, письменник, драматург.
Закінчив Тбіліський державний університет мистецтв за спеціальністю «драматургія». Окрім рідної мови, вільно володіє англійською та російською. Працював директором музичних програм телекомпанії «Ібервізія», директором телекомпанії «2 канал», діджеєм радіостанції «Перше радіо», арт-менеджером радіо «Зелена Хвиля» та «Перше радіо», продюсером ток-шоу «Пізно вночі» грузинського державного телебачення та продюсером нічного політичного шоу телекомпанії «Руставі 2».

З 2003 і до сьогодні — голова креативного бюро радіо «Уцнобі».

Баса веде популярний блог на сайті www.liberali.ge, пише статті до відомих грузинських видань і бере активну участь у суспільному та публічному житті Грузії, є частим гостем телевізійних і радіо ток-шоу.
Баса Джанікашвілі є автором романів, п’єс, радіоп’єс та віршів, що публікуються з 1996 року. Сьогодні він має три опублікованих романи, більше десятка п’єс, які поставлено на сценах багатьох театрів Грузії. Його п’єси також було поставлено у Росії та Шотландії.

У 2006 році Баса був нагороджений літературною премією «САБА» за кращу збірку п’єс року. У 2009 році його п’єса «Диктатура» було обрано як кращу п’єсу Росії та Кавказу у конкурсі радіоп’єс від Бі-
Бі-Сі. У 2014 році його п’єса «Злобна пташка» (“Angry Bird” ) посіла перше місце міжнародного драматургічного конкурсу «Розмова про кордони» (Австрія).
Останній роман Баси наразі перекладається українською та німецькою мовами.
Сюжет роману «Стріляй!» Баси Джаникашвілі одночасно абсурдний та надзвичайно реальний. Так само, як і будь-яка війна у будь-якій країні. Війна в країні та війна у родині — тісно пов’язані історії, що відбуваються у серпні 2008 року в грузинському селищі Сіоні (бюджетний та доступний курорт, в якому люди ховаються від літньої спеки).
Родина Дарчія декілька років тому придбала в Сіоні невеликий будиночок. Придбаний завдяки тяжкій праці та жорсткій економії заміський будинок якраз відповідає вимогам малозабезпеченої родини. Гурам Дарчія та його дружина Віра Дарчія мають десятирічного сина — Гівіко. Родина на межі розлучення. У романі відкрито два фронти: перший — внутрішня війна у родині Дарчія, та другий — несподівано розпочаті реальні російсько-грузинські військові дії. На обох фронтах важливу роль відіграє десятирічний хлопчик Гівіко. Жбурляючи камінцями з рогатки, він збиває російські авіа-винищувачі. З підірваних літаків на двір Дарчія спускаються російські льотчики на парашутах. Колишні військові опиняються на землі замість власних бомб. Ініціативу бере до рук жінка. У дворі власного будинку Віра Дарчія бере російських льотчиків у полон і збирається розстріляти їх. Це опротестовує її
чоловік, мовляв, розстріл військовополонених заборонений міжнародною конвенцією!
Перед розстрілом полонені вимагають виконання останнього бажання — спробувати традиційну грузинську страву. Отже, родина Дарчія береться за виконання останнього бажання «гостей»: Віра накриває на стіл та вражає гостей різноманітністю страв грузинської кухні, її чоловік пригощає їх вином власного виробництва. А хлопець продовжує збивати усе нових «гостей». Таким чином, учасників застілля більшає, усього їх буде п’ятеро. Під час традиційного грузинського застілля ініціатива вже переходить чоловікові. Гурам Дарчія — господар столу! Його гумор, пісні та тости викликають захват колишніх ворогів, що стали гостями. Наприкінці застілля їхня
дружба здається такою міцною та непорушною, що статус ворога для гостей уявляється лише примарою минулого. Але війна між країнами триває, Росія та Грузія воюють, тому цей фактор стає вирішальним. Колишні вороги, а тепер друзі, стають жертвами обставин: останнє бажання виконано, настав час розплати!
І в той час, як з російських літаків-винищувачів на землю Грузії падають бомби, коли люди в паніці і не знають, де сховатися від жахливого виття і свисту снарядів, коли війна нескінченна і ще не народилося покоління, яке не бачило війни, в одному маленькому дворі грузинського села Сіоні п’ять російських льотчиків очікують вироку. Вирок жорстокий і оскарженню не підлягає — розстріл.
Кожен повинен зіграти свою роль до кінця: льотчики повинні постати перед нами жертвами, а сім’я Дарчія — катами. Це і відбувається. Віра і Гурам Дарчіа приступають до розстрілу ворогів і демонструють зразки жорстокості і невблаганності. А тим часом маленький Гівіко з дитячою впертістю випрошує у батьків дозволу розстріляти одного з льотчиків. Батьки йому не дозволяють, але дитина видирає з рук дорослих пістолет і вбиває двох. Всі члени сім’ї Дарчія безжально позбавляють життя п’ятьох російських пілотів.
Роман містить кілька інтерв’ю як з живими, так і неживими предметами, які висловлюють власне ставлення до війни і родини Дарчія.
Безліч суб’єктивних суджень допомагають читачеві прийти до одного об´єктивного висновку: коли починається війна, то немає значення, чи військовий ти, чи звичайний громадянин, жива істота або неживий предмет: на жаль, війна всіх і все об’єднує та зрівнює.
Наприкінці роману десятирічний Гівіко вимикає свій комп’ютер і читач здогадується: те, що сталось, що відбувається і те, що станеться — лише події комп’ютерної гри; все, що відбулось і відбувається — лише у віртуальній реальності та уяві дитини. Жорстока, невблаганна і страшна, та лише уява. Однак, не дивлячись на це, війна не закінчилась і, взагалі, війна ніколи не закінчується.
Це історія матері та дитини, які усе життя грають, але їм у підсумку самим доводиться виступити в ролі іграшки.
За сюжетом роману часто зникає межа між дійсністю і віртуальною реальністю. Читач обере сам: чи бути його персонажам справжніми учасниками конфлікту, чи комп’ютерними героями.
«У цьому романі грань між реальним і віртуальним простором часто стирається. Читач сам вирішує, чи персонажі роману — учасники справжнього конфлікту або комп’ютерної гри, — говорить Баса Джанікашвілі. — У Тбілісі цей текст викликав гарячу полеміку в залі: як міг автор дати в руки грузинської дитини зброю, а дитина ще й вистрілити?! На московській читці в залі веселилися від душі, але запам’яталося, як одна глядачка поскаржилася на фінал: «Шкода, навіщо вони їх постріляли, сиділи би так разом на здоров’я».
Всі забули про те, що ця п’єса-роман жодним чином не повинна розглядатися з позицій реалізму. Парадоксальність ситуації, коли сім’я дотримується традицій гостинності у відносинах із противниками на війні — за всіма канонами абсурду вирішується моторошною картиною фіналу. Маячня, змодельована в романі, дуже точно відображає положення, в якому всі ми опинилися.

Учасники дискусії «Війна ніколи не закінчується»:

Баса Джанікашвілі — автор роману «Омобана», телепродюсер і режисер, арт-менеджер і голова ради радіомовлення FM-радіостанції “Ucnobi FM 98,0”, драматург і письменник

Георгій Арабулі — перекладач книги, арт-менеджер, журналіст, який активно висвітлював події останніх місяців «з передової»

Петро Мацкевич — засновник видавництва «Кальварія», керівник PR-Prime Company, літагент

Спеціальні гості зустрічі:

Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Міхеїл Уклеба з дружиною

Спеціаліст з культури посольства Зураб Топурія

Модератор: Ксенія Мацкевич (Сладкевич), PR-експерт, культур-менеджер і видавець

Презентація відбудеться 10 квітня (четвер) у залі №3 Мистецького Арсеналу

Початок о 15:00.