Відверто кажучи, навіть не пригадую нічого подібного, хоч уже понад двадцять років на Придесенні мешкаю!

Головний режисер театру, заслужений артист України Геннадій Касьянов створив справжню Виставу - на рівні резонансних спектаклів Молодіжного за творами Ліни Костенко та Марини Цвєтаєвої). Від душі старалися і його колеги! Заслужені артисти України Олексій Биш (ведучий свята) і Любов Веселова, а також популярні актори Юлія Матросова та Інна Атрощенко настільки прониклись поезією Людмили і так талановито й зворушливо зіграли свої ролі, що перетворили презентацію книжки „У цього неба дивні кольори..." на незабутнє свято високого Мистецтва, Любові та Духовності.

Я бреду крайдорогами

І стежками полинними.

В серці біль осторогою -

Хоч не грішна, а винна я.

Сонце - яблуко стомлене -

У долонях не тішиться.

На пралісовім комині

Свої кетяги вішає.

Десь далеко хатини

Світять вікнами пишними.

Хоч ні в чому не винна -

Відчуваю, що грішна я.

Не журюся я вельми,

Бо як спуститься тиша,

Кольорами пастельними

Напишу тобі вірша.

На поетично-театральну імпрезу Людмили Пархоменко завітало багато її колег. „Не міг не прийти сюди! Від щирого серця говорю! Для мене ця книжка стала одкровенням, - сказав, вітаючи ювілярку, очільник обласної організації Національної спілки письменників України, головний редактор газети «Гарт», Шевченківський лауреат, відомий поет і журналіст Дмитро Іванов. - Знаменитий прозаїк Пришвін відзначав, що літератори поділяються на два крила: ті, хто, розумніший за власний талант, і письменники, котрі талановитіші за свій розум. Тобто - обдаровані люди, в яких інтуїтивне домінує над раціо. Особливо це стосується віршів! На мій погляд, Людмила належить саме до цього поетичного крила. Із задоволенням прочитав її збірку! Це - як розмова з давнім другом. Таке нечасто зі мною трапляється. Я зараз працюю в Шевченківському комітеті, гори книжок проглядаю. Але Слово Людмили Пархоменко - особливе! Уся її книга проникнута Любов´ю. Водночас вона - мужня жінка, адже, закінчивши університет, увесь час працює в газеті; а справжня журналістика вимагає відваги!".

Твої листи - моя свята печаль,

Моє небесне незрадливе світло.

Твій сум і радість, і надмірний жаль

У мене переходять, мов повітря.

Щоразу зігріваюсь їх теплом,

Коли самотність обійма за плечі.

Як зорі сходять у притихлий вечір,

Так сходжу я у пам´ять і любов.

Твої листи, мов світло тихих зір,

Що відстані мережить до цих пір.

Їх сяйво і мрійливе, і прекрасне.

Боюсь лише того, що все згорить

В якусь страшну і непоправну мить.

І грітимусь я полум´ям погаслим...

Задушевно продекламувавши ці рядки, Дмитро Іванов звернувся до глядачів: „Правда ж гарно?". У відповідь пролунали дружні оплески.   

Людмила - родом із Білорусі (народилася в Гомелі), тож їй було особливо приємно почути вітання від голови білоруського національно-культурного товариства „Сябри" Галини Ворожбит. Теплі слова про талановиту поетесу та журналістку Людмилу Пархоменко говорили, зокрема, письменники Олексій Брик і Ганна Арсенич-Баран, головний редактор газети „Сіверщина" Василь Чепурний, директор обласної наукової універсальної бібліотеки імені В. Короленка Інна Оліференко, співробітники чернігівської міської центральної бібліотеки імені М. Коцюбинського Світлана Брагінець та Ольга Гайова. Ювілярку урочисто нагородили почесною грамотою обласної організації Національної спілки журналістів України.

Як бистрі ріки, пливуть роки...

Настане спокій, достигнуть вишні...

За те, що сталось, і навпаки -

Прости, мій Боже, прости, Всевишній...

Мені пощастило працювати разом із Людмилою Пархоменко ще в 1989 році, коли, закінчивши, як і ювілярка, журфак Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка, влаштувався на роботу в газету „Комсомольський гарт". Пригадую, як на честь 8 Березня ми готували стінгазету для наших чарівних співробітниць. Експромтом присвятив Люді жартівливого вірша:

Пол-Ахматовой, пол-Цветаевой

И улыбочка Монны Лизы...

Вот такой бы, неподражаемой,

На экран - да вместо Раисы!

Тоді на телеекранах постійно з´являлася дружина Генерального секретаря ЦК КПРС - Раїса Горбачова... Пролетіли літа, але Людмила Пархоменко й зараз дивує своєю відданістю професії. Вона - цікава і зворушлива, талановита й людяна, розумна і переконлива. Справжня журналістка. Справжня жінка, яка цілком зреалізувалася в житті. Її вірші - про нас із вами. І про найголовніше:

Я лише тінь, хмаринка, звук

Струни в тремкій октаві ночі.

Я граю те, що ти захочеш.

Акорд - твоїх творіння рук.

А наші душі вже на „ти"?

Летять сполохані світи

За нами вслід чи навздогін

Не день, не два - мільйон годин.

Додай до цього сім сторіч -

Бринить акорд, палає ніч.

І ми з тобою - віч-на-віч.

Ось так - тепло, ніжно, пристрасно. Чи то вірші, чи молитва. І у мене світліє на душі. Усміхаюся. Я завжди усміхаюсь, коли бачу веселку.

На фото: Людмила Пархоменко