Книга видана за сприяння грантової програми підтримки перекладів Translate Ukraine Українського інституту книги. Тож сьогодні розмовляємо з Олександром про його творчість та функціонування сучасної поезії в умовах інформаційного хаосу.

– Чим для тебе є поезія і яке місце вона займає у твоєму житті?Чому займаєшся віршуванням?

– Віршування впливає на моє розуміння життя, а життя поглиблює сприйняття поезії. Кажучи про віршування, маю на увазі взагалі творчість, яка життю дорівнює, а тому й місце в ньому займає відповідне. Творчість – це знання про світло, природа якого безсмертна. Я пишу, оскільки це робить моє існування змістовним.

– Що є суттю сучасної поезії?

– Суттю поезії – і не лише сучасної – є осмислення життя, фіксація у дедалі точніших словах його святкової проминальності. Зрештою, щось із написаного нами піде у землю, а щось воскресне – у призначений час.

– Що тебе надихає?

– Творчість і є інспірацією. Лише справжні речі надихають – справжні, тобто нематеріальні, котрі залишаться з тобою не просто до останньої миті, а назавжди.

– Чиї вірші читаєш найчастіше?

– Серед поетів, чия творчість для мене важлива, – Еліот, Унґаретті, Целан, Вишенський.

– Чи сучасна поезія має шанси вціліти в інформаційному хаосі?

– Я грав імпровізаційну музику для нечисленної аудиторії. Пишу, хоча мої книжки, на думку деяких читачів, не є легкими для сприйняття. Поруч зі мною – кілька друзів-однодумців. Ті, хто мав здатись і зупинитись, це зробили. Ми – ні. Я кажу лише про кількох музикантів та літераторів, яких знаю. Але людей, котрі сповідують схожу філософію і естетику, є більше. У часі інформаційного хаосу на них і варто покладати надії.

– Як достукатися зі своїми віршами до сучасного читача?

– Якісної сучасної поезії мало, проте вона існує, оскільки творча енергія у якийсь момент стала художнім фактом. Якщо сучасний читач ігнорує факти, значить, це його свідомий вибір. Немає смислу загравати з таким читачем, принаймні я цього не робив і не робитиму. Ніколи не бачив, щоб глядача силоміць повертали до кінотеатру, якщо він залишив залу тому, що йому не сподобався фільм Тарковського чи Параджанова. Але якість аудиторії не визначається кількістю. І сьогодні є люди, яким цікаві «Жертвопринесення» та «Тіні забутих предків». Тож, і сучасна поезія не розминеться зі своїм невипадковим читачем.

– Важливим спільним елементом у твоїх віршах з книжки «Wpowietrzunadbrzegiemrzeki» є взаємопроникнення світів – реального, який можна відчути на дотик, і світу проминання, смерті. З ліричних сюжетів утворюються екзистенційні історії, насичені рефлексіями і ностальгією – з напрочуд особистісною нотою, яка буде співзвучною багатьом читачам. Чим для тебе є книжка «W powietrzu nad brzegiem rzeki»? Скільки часу ти її писав і що хотів би сказати читачам своїми віршами?

– «У повітрі над берегом ріки» – моя дев’ята книжка. І єдина поетична. Вона могла з’явитися раніше і тоді містила би більше віршів. Але я радий, що не поспішав і що поетична збірка вийшла друком після прозових книжок. Час зіграв на мою користь: я зміг відібрати для книжки ті верлібри, які вважаю найвдалішими. Вірші були написані в різні роки, я навіть міг би сказати, що писав цю книжку все життя – і це було би правдою. Багато текстів лишилися поза збіркою, але я про це не шкодую. Для мене було важливо безкомпромісно відібрати твори, які відповідають моїм уявленням про функціонування сучасної поезії. Важливо було, щоб у стильовому плані збірка була цільною – як ніби її написано за один день.

Коли пишеш, тоді не думаєш про читача і говориш те, що не можеш не сказати принаймні собі. У цьому запорука щирості. У медитативному стані можна наблизитися до важливих речей, можна у мить просвітлення щось зрозуміти і змінитися. Власний досвід – така річ, яку не треба пояснювати самому собі, але іншим – тим, кому це потрібно, – можна про це розповісти. Звичайними словами зробити це складно, але за допомогою поезії – можливо.

– Дизайн книжки зробила художниця Леся Квик. Як розпочалася ваша співпраця?

– Для деяких книжок я сам робив дизайн. У 2006 році оформив прозову книжку «Supraphon», центральна новела якої була присвячена Тадеушові Ружевичу, а ще в ній розповідалося про джазменів Томаша Станька і Адама Маковіча. У 2017 році вийшла друком верліброва книжка «Про дерева і левітацію». Для її оформлення я використав картину «Будинки і сосни, Модлінг» Еґона Шіле. Коли з краківським поетом і перекладачем Мареком Вавжинським ми задумали перекласти книжку польською, я звернувся до львівської художниці Лесі Квик із проханням візуалізувати вірші для польського читача. Я вдячний Мареку за поетичну точність і професіоналізм, а Лесі за аскетично-мінімалістичну графіку, пронизану надрічковим повітрям. Для польського видання я зробив деякі зміни у книжці, тому й назва «Про дерева і левітацію» змінилася – «У повітрі над берегом ріки».

– Олександре, твоя книжка вийшла друком у видавництві «Anagram». Що було вирішальним у виборі видавництва?

– «Anagram» – видавництво з тридцятилітньою історією. Серед авторів видавництва Тоніно Гверра, Адоніс, Едвард Стахура. «Anagram» спеціалізується на виданні поезії – польської, зарубіжної. Це й було вирішальним у виборі. Заснував видавництво поет і культурний діяч Єжи Лєшін-Коперський, зараз видавничою діяльністю займається його дочка Магдалена Коперська. Колись у розмові з Мареком Вавжинським я вперше почув назву – «Anagram»: Марек розповідав мені тоді про польські видавництва і міркував, де було б добре видати поетичну збірку. Кілька років тому під час Книжкового форуму у Варшаві я познайомився з Магдаленою, і ми домовилися про видання книжки.