- Твоя книга називається «Между Путиным и Харибдой». Це художня збірка повістей та оповідань. Назва від першої повісті. Вона про полк «Азов». Чому саме «Азов»?

- Тому що «Азов» переломив хід російсько-української війни. Переломив своїми перемогами. Першим почав запроваджувати в українській армії стандарти НАТО. Першим створив реальну, а не бутафорську школу сержантів та командирів. За все за це на «Азов» вилили багато бруду. Тони чорного піару. При чому вилили, як свої, так і чужі. Маю на увазі Кремлівську пропаганду, та деяких українських політиків.

- Але війна ще не закінчена…

- Так, війна ще не закінчена. Саме з цієї причини ситуація навколо «Азова», на мій погляд, як раз і служить застереженням нашим політикам: не варто жертвувати національною безпекою на догоду Путіну. Тільки для того, щоб зайняти президентське крісло. Про це я й пишу в передмові. І, думаю, про це не зайвим буде нагадати в той момент, коли Кремль намагається захопити Україну політично (під час виборів). За аналогією із стратегічним плацдармом Широкіне. Не вийшло силою, спробують хитрістю.

Що ж стосується хлопців із «Азову», то для когось вони вороги. Для когось конкуренти. Для когось герої-добровольці, які стали фахівцями-захисниками. Для мене ж, перш за все, це дорогі та  рідні люди, які захищають країну з початку російсько-української війни і до сих пір. Як би комусь цього не хотілося.

 - Тобто книга писалась під президентські вибори?

- Почнемо з того, що все це писалось просто в стіл. Писалось, тому що боліло. Видавати не збиралась. Але так вийшло, що дала слово одній людині, якої вже немає в живих, все це опублікувати. І не тільки про «Азов». Про це я також говорю в передмові.

Щодо термінів друку. Знаєш, це, напевне, тільки генерал сер Річард Ширрефф може швидко написати шикарну, величезну книгу і так само скоро в своїй країні її видати. Я за нього щиро рада. Може в Україні також хтось так може. Я ні. Вірніше, пишу швидко, майже в репортажному режимі. А ось видати так швидко не виходить. У нас не так хутко, як в Європі чи в США, працює дрібний та середній бізнес. Від моменту, коли вирішила видати  рукопис і до його публікації пройшов майже рік. А те, що це сталося напередодні виборів – значить, так встали зірки.

- Пам’ятаю тебе як достатньо сильного та незалежного журналіста-аналітика. Чому ти пішла з журналістики? Куди ти подівалась?

- Я нікуди не подівалась. Була весь час тут. Просто життя змусило обрати інші ділові форми. Наприклад, той же консалтинг. І не тільки тому що підтримувати власне видання та конкурувати з нашими олігархами та російськими грошима в Україні не було можливості. Фінансової.

Загалом, відповіді на твої запитання також можна знайти в цій книзі. Поки можу сказати тільки одне. Я цілком щаслива з того, чим займаюсь зараз, якщо взагалі під час війни можна оперувати такою категорією як щастя.  А кому гірше від того, що я пішла з журналістики: мені чи тому, хто не хотів мене там бачити – це ще питання.

- Про що ще ти пишеш у своїй книзі, окрім війни?

- Про те, що цьому передувало. Про все потроху. Трохи про економіку, трохи про політику, трохи про мистецтво. Звичайно ж, про кохання. Про друзів, та ворогів. Про наших чудових, сильних людей. Про одвічне запитання «хто винен?».  Та відповіді, як все це виправити.