Головна\Події\Інтерв'ю

Події

Любов Відута. Абетка письменника від А до Я

Поетеса та прозаїк Любов Відута – львів’янка. Іноді мені здається, що це визначення дуже важливе для творчості авторки, яка наприкінці 2018 року відсвяткувала 10-річчя від початку своєї активної творчої діяльності.

Її перша книжка «Працьовита бджілка» вийшла друком у 2008 році у Львові. У наступному ж, 2009 році, побачила світ тематична збірка про вибір професій «Ким я буду? Ким я стану?». У 2010 році видана збірка дитячих віршів, загадок, скоромовок «Усміхнулось сонечко» тощо.

Традиційно щороку з’являються на світ одна, а то й дві книжки авторки. Книжки виходять у Львові, Харкові, Києві, Чернівцях, Дрогобичі та ін.

На теперішній час Любов – авторка понад 30 книжок, серед яких переважна більшість – книги для дітей.

На цьогорічному Форумі видавців Л. Відута презентувала дві прозові книги – фантастичний роман «Ловці думок» і повість про життя та діяльність Кирила Селецького. Але і поезії Люба не зрадила. У видавництві «Пегас» вийшла її чудова Абетка для дітей...

Книги ці різнопланові, отже розпитувати авторку можна не тільки про її творчість, але й про, так би мовити, глобальне...

– Любо, скажи, якою, на твою думку, має бути сучасна українська література? Чи уявлення збігається з дійсністю?

– Сучасна українська література, зрештою, як і література загалом, має бути перш за все цікавою, оригінальною, містити несподівані повороти і думки, надихати, вести, веселити, смішити... Якісна література завжди викликає емоції. Позитивні чи негативні – залежить від закладеного автором і від того, як на його творчість реагує читач. Як на мене, важливо, щоб написане наповнювало, заповнювало читацькі душевні порожнинки світлом.

Щоб знати, чи збігається бажане з дійсністю, потрібно читати. І чим більше якісних, змістовних книжок прочитано, тим теплішим світлом сяємо. Зараз, коли засніжило, та ще й у розпал передноворіччя, світло і тепло цінується особливо. Читаємо, щоб щось почерпнути для себе, шукаємо особливі слова серед звичайних, буденних. Щоб зігріти когось, треба самому бути теплим, щоб освітити комусь дорогу, треба мати світло. Читаючи, шукаємо і дороговказів також.

– На теперішній час найбільшим попитом користується проза. Поезій видається набагато менше. Чому так, як вважаєш?

– У мене на даний момент поетичних збірок і книжок із поезіями більше. Не можу поскаржитися на читачів – їх не бракує, і дякую усім, хто любить, читає, чекає новинок, пише рецензії, підганяє з написанням нових книжок. Українські читачі чудові. Самі того не знаючи, вони допомагають писати, бо дрібниць нема. Іноді саме декілька добрих слів додають сили авторським крилам.

На загал побутує думка, що охочих читати прозу більше. Справді важко сказати, чому попит на прозу більший. Мені здається, що на добру, якісну літературу попит буде завжди. І на поезію, і на прозу. Цього року у різних видавництвах у мене вийшли різножанрові книжки. У видавництві «Пегас» – Абетка, у видавництві «Віват» проза – фентезі «Ловці думок», окрім цих книжок – ще чотири, включаючи збірки у видавництвах «Богдан», «Талант», проза у «Місіонері», маленька дитяча поетична книжечка у «Пегасі». Поки що схвальні відгуки і на поезію, і на прозу. Ще раз кажу – читачі і є регуляторами уподобань. Мабуть, дуже важливо знайти «свого» читача, знати, для кого і для чого пишеш. Тоді все буде добре. І, звісно, дуже важливо знайти своє улюблене видавництво. Тоді для автора залишається тільки одна малесенька проблемка – писати яскраво і неповторно (усміхається).

Твої «Ловці думок» отримали відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Як сталося, що ти, письменник здебільшого дитячий, почала писати фентезі?

– Так, ця відзнака для мене є дуже дорогою, значимою і знаковою. А от як я порчала писати фентезі, як дойшла до такого життя – сама дивуюся (сміється). А якщо серйозно, то це той випадок, коли за звичайного перебігу подій у державі цього, мабуть, не сталося б. Певною мірою, написання фентезі – це елемент втечі з однієї реальності в іншу. Так сталося, що змогла чітко уявити фантазійний світ і своїх героїв у ньому. Мені у тому, написаному, світі, багато відомо, але є те, чого не розумію. Треба сказати, цей світ захоплює, не відпускає й досі. Тому тим, хто прочитав «Ловців думок» чи тільки планує прочитати, чесно говорю, що пишу продовження.

Самій цікаво, що ж буде з головними героями далі.  Отримую приватні повідомлення з проханнями про продовження і з надією на продовження і навіть з вимогами продовжити (усміхається). Насправді такі листи у приватних повідомленнях чи розмови, спілкування на зустрічах чи відкриті звернення у соцмережах – це так само приємно, як опинитися біля каміну з горням гарячого шоколаду у розгул хурделиці або покупатися в морі чи з’їсти морозиво у літню спеку. Це стимулює до написання. Іноді читачі навіть хитрують – пишуть щось на зразок: «а чи правда, що такий-то герой в подальшому зробить те-то…». Вже навіть чула декілька версій продовження «Ловців думок» від читачів. На щастя, поки що версії не збігаються з написаним і ще не виданим. Отже, сподіваюся здивувати.

– З точки зору літературної критики, про що роман? Чи можна його розглядати не тільки як пригодницький твір, а й морально-етичний, такий, що має дидактичне значення абощо?

– Незручне для автора питання. Насправді кожен читач вичитує у книжці свої смисли, знаходить для себе щось своє, має власне бачення і власні відкриття. Я закладала у текст фентезі і родинні стосунки також, попри те, що  головного героя книжки позбавили родини і він шукає не тільки свій дім, а й батьків. З відгуків і рецензій зрозуміла, що багато хто вичитав це. Дехто з читачів не акцентував на цьому увагу. Отже, є читачі, яких більше зацікавили інші моменти. Це добре, це правильно, це нормально. Книжка повинна давати простір для читацької уяви, а вчинки героїв не мусять бути постійно однозначно добрими чи поганими. Але мовчу, мовчу, бо, кажучи це, вже забігаю в продовження (сміється).

Повість «Правдиві оповіді про отця Кирила Селецького» про життя та діяльність українського греко-католицького священика, письменника, публіциста, громадського діяча Кирила Селецького написана на замовлення сестер Йосифіток. Цікаво, чи легко було її писати? Де брала інформацію: в спецархівах, бібліотеці? Чи багато в книзі вигадок?

– Почну відповідати на останнє питання. Вигадок і фантазій у біографічних матеріалах, звичайно, тут не передбачалося, навіть більше – бути не могло. Але, не зважаючи на біографічність,  книжку цікаво читати дітям, бо вона наповнена казками, передріздвяним і різдвяним настроєм, теплом і любов’ю. Біографічних матеріалів було небагато і я скористалася оповідями-спогадами сестер Йосифіток і працями отців Петра Вергуна і Андрія Сапеляка, які цікавилися Кирилом Селецьким як непересічною людиною, який робив державницькі вчинки.

Складність написання була в тому, що книжка водночас мала бути біографічною і дитячою. Більш того, хотілося, щоб книжка була настільки цікавою, щоб дитина, яка читає, хотіла читати біографію і дізнаватися, що за людиною був отець Кирило. У нього була непроста доля, і треба було поєднати сумну, подекуди трагічну правду про його життя з життєдайністю і життєствердністю.

Фактично, найважче для мене було зрозуміти, як відокремити правду від вигадки, щоб читач чітко розумів це і водночас як зробити, щоб розпалити цікавість до вигадок і біографія не була упущена, щоб відчувалася її значимість і вага вчинків Кирила Селецького. Тобто, мала поєднати правду й казку, щоб було чітке розмежування, але щоб казка сприймалася як казка, а життєвий шлях священника як його життєвий шлях.

Думки про те, як написати і саме написання зайняло багато часу. Окрім того, велику частину тексту займають ненав’язливі розповіді про життя у невеликому селі і містечку, у книжці є досить казок. Хотіла передати дух Різдва і свят, і в цій книжці можете прочитати про колядників і коляду. Сподіваюся, все вдалося і про Кирила Селецького завдяки книжці знатиме і говоритиме більше людей.

Після написання цієї книжки отримала ще одне не тільки цікаве, а й заманливе замовлення на зовсім іншу тематику,  зі зібраними історично важливими матеріалами, але відмовилася від пропозиції –  зрозуміла, що процес видавництва книжки на замовлення занадто виснажливий.

– Можемо говорити про вплив на тебе, як письменника, на твою творчість, близького, так би мовити, знайомства з такою непересічною особистістю?

– Що впливає на мою творчість і хто впливає? Мабуть, було б неправильно сказати, що вплив однієї книжки чи людини переважає аж настільки, що перекриває собою усе і усіх. Певний час книжка ще триматиме дуже близько, а до вчинків отця Кирила повертатимусь щоразу, і це нормально. Мені здається, що процеси впливу на будь-якого письменника не припиняються ні на мить. Впливають погода, природа, пора року і час доби, музика, слова, запахи, відчуття, люди, добрі і злі, реакція читачів на видані книжки, власна на ще не видані книжки… Це раз (сміється). Перелік можна продовжити.

– А що для тебе КНИГА взагалі? Наскільки важлива для тебе, як для читача?

– Книга для мене це емоційне насичення, іноді – відповідь на питання, іноді певна життєва барва, якої не вистачає в реальності, іноді гора, на вершині якої хочеться побувати чи глибина, з якої важко випливти, буває – сховок від усього і усіх… Це кажу тільки про книжки і тексти, які подобаються, які «заходять».

– Закінчи, будь ласка, фразу: Сучасна література це...

– Сучукрліт – це дуже багато талановитих працьовитих письменників, які пишуть у міру своїх сил, таланту і удачі. Для країни це сходинка у майбутнє, бо часто книжка є відбитком сьогодення навіть тоді, коли описує події з минулого чи майбутнього. І як парадокс –  книжка, яка вийшла вчора, може довго хвилювати читачів, та для історії виданих книжок це вже минуле. Але є ще перевидання, і це втішає. З іншого боку, є проблеми, про які рідко говоримо, але від того вони не стають меншими чи менш болісними для сучасників, які пишуть. Зокрема, не може не дивувати той факт, що в Україні не існує такої професії, як письменник. Бібліотекарі є, продавці книг є, а письменників нема. І, може, саме через це ми позбавлені багатьох суперових книжок, які мали б шанс на життя, якби було по-іншому. Але, може, прийде час і на ці зміни?

– Про що, на твою думку, треба пам’ятати письменнику? Особливо тому, хто творить для дітей та юнацтва?

– Про почуття гумору, про політ фантазії без обмежень, але без надмірностей. Неможлива добра дитяча, підліткова… та взагалі, для читача будь-якого віку книжка без щирості і відкритості людини, яка її пише. Коли автору складно відкритися, важко відірватися від землі, книжка не несе потрібної енергії і енергетики і написане можна вважати пробами пера. Якщо виокремити саме книжки для дітей і підлітків, то не уявляю їх без доброти і без ненав’язливого навчання. Саме навчання, а не повчання, бо ми, батьки часто не бачимо різниці, а автори мусять бачити і відчувати, якщо планують написати вартісну дитячу чи підліткову книжку. Це моя приватна думка. Можливо, дехто з нею не погодиться.

Окрім того, певна річ, дитячі і підліткові автори мали б досить тонко відчувати світ і бути більш ранимими. І знову ж таки, важко бути щирим, ранимим, відкритим, наївним у наш час. Людина – не автомат. Можна нафантазувати епізод, у якому автор встає з-за столу, вимикає ноутбук, за яким працює і, перемикаючи власний тумблер, зовсім іншим іде у навколишній світ. Я не навчилася перемикати, і це іноді дуже ранить.

Нещодавно ти презентувала «Ловців думок» у Дніпрі. Які враження від міста, від читачів?

Дніпро мене зачарував. Була влітку, і хотілося приїхати ще. Дякую усім, хто мене так щиро чекав і зустрічав. Це зворушує. Було дуже багато зацікавлених читацьких очей, були інтерв’ю і на радіо, і на зустрічах. Звісно, хочеться побачити весняне і осіннє місто.

Зустрічі у Дніпрі незабутні, і хочеться вірити, що книжка, над якою зараз працюю, теж потрапить у це чудове місто.

Багато їздиш по Україні з презентаціями. Чи є якісь відмінності Дніпра від інших міст?

 Увесь рік я мандрувала. Побувала у різних містах, школах, бібліотеках. Дуже багато міст тепло зустрічають мене із презентаціями «Ловців думок», поетичних, дитячих книжок. Кожне місто дороге по-своєму, має свої особливості, свій шарм, історію.

Дніпро посідає в моєму серці важливе, почесне місце. Так, Дніпро особливий тими чудовими людьми, які живуть у ньому і з кожним приїздом стають ближчими і дорожчими. Власне, щиро радію, що тепер отримую любов, щирість, людське тепло звідусюди, з різних куточків України. Хочеться віддати отримане, помноживши і вписавши у нову книжку.

– Яким бачиш майбутнє української літератури: мрії, побажання, поради...

– Стосовно мрій, недалеких від реальності і цілком можливих у найближчому майбутньому, то це розвиток книгарень, розуміння важливості праці бібліотекарів, авторів, видавців, вихід нових книжок, про які ще вчора ми не мріяли. Як приклад –  ще кільканадцять років тому дітей сварили і били по руках за те, що учень ( читач) пише в книжці.

Цього року побачила світ моя «Абетка» від видавництва «Пегас», в якій вітається розмальовування сторінок, писання, вправляння у написанні букв. А якщо хочеш побачити книжку без розмальованого, достатньо мати губку і декілька крапель води, щоб усе витерти. Світ міняється, і хай усі зміни у світі, літературі і в книговидавництві будуть нам в радість.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери