На сайті фестивалю дають статистику, що у Франції в цьому сегменті книжкового ринку за рік виходить в світ 1200 назв книжок загальним накладом 20 млн примірників! Ініціатором запрошення Андрія в Ліон було видавництво Michel Lafon (Мішель Лафон), де вийшов друком у перекладі Ірини Дмитришин детектив «Аномальна зона». Фестиваль проходив 31.03 - 02.04.2017 і окрім «програмних» подій Андрій Кокотюха зустрівся з читачами в Парижі, Страсбурзі та Бордо.

Розповісти про поїздку я попросив не письменника, а його дружину Ірину, яка супроводжувала Андрія в цій робочій поїздці.

Які враження від Фестивалю?

На ліонському фестивалі все було зроблено для читача-покупця – все організовувалося так, щоб йому було зручно: широкі проходи між рядами, інвалідною коляскою можна проїхати; черги до відомих письменників (до деяких - дуже великі) були огороджені стовпчиками зі стрічками, як в аеропортах, і всі вони мали вказівники з іменами; робочі місця для кожного автора були відкриті з усіх боків (не мали стінок), що збільшувало відчуття простору та давало можливість оперативно обирати до кого підійти саме зараз; дуже важлива річ – по периметру залу були розставлені лавки, де людина просто могла відпочити, погортати книжку; наче елементарна річ, але в жіночий туалет не було черги, як буває у нас зазвичай… Цікаво була організована робота з дітьми. Я не думала, що на такому фестивалі буде враховано й цей аспект. Окремо, на другому поверсі, було організовано дитячий зал, де дітки  сиділи, читали, грали. Для них було сформовано окрему експозицію з мультяшними героями, великоформатними яскравими книжками, коміксами, причому окремо для більш старшого віку і для наймолодших.

Наскільки я розумію, основною «фішкою» фестивалю є те, що виставкова зона організована не за принципом стендів видавництв, як на більшості аналогічних подій, а як робочі місця письменників (їх цього року на Фестивалі було 120 з майже 30 країн), де читач спілкується з автором, а обслуговуючий персонал потім лише «оформлює» купівлю книжок?

Так, був зал, де торгові площі були розташовані по «острівному» типу. В центрі кожного «острівця» розміщувався персонал фестивалю, а безпосередньо відвідувачі спілкувалися з письменниками, що сиділи по периметру. Якщо письменника не було на місці, то відвідувачі брали книжку і кликали персонал з середини підійти до них, щоб розрахуватися.

Фестиваль має насичену дискусійну програму, події якої відбуваються в окремих залах. Багато відвідувачів приходять на фестиваль з «розміченими» програмками, і вони заздалегідь знають, кого і де вони прийшли послухати. До речі, ніяких оголошень через гучномовці з анонсами заходів я не чула, всі бажаючі завчасно лаштувалися в черги перед залами з  потрібною подією, куди відвідувачів впускали завчасно, видаючи кожному навушники для прослуховування синхронного перекладу.

А які були теми дискусій письменників в програмі Фестивалю?

Теми конференцій (саме так називалися ці події) були не літературні, а глобальні: обговорювалися проблеми Франції та загальноєвропейські проблеми – як творчі люди бачать вихід з різних проблемних ситуацій, особливо, оскільки фестиваль детективної літератури, саме під цим кутом.

А в яких конференціях Андрія запросили виступити?
Перша конференція називалася «Європа із Сходу на Захід» - говорили про загальноєвропейські тенденції та проблеми, як письменники їх можуть сформулювати та як вони бачать їх вирішення. Кожен письменник розповідав про проблеми своєї країни в контексті загальноєвропейських. Це було дуже цікаво, тому що багато схожих проблем в різних країнах по-різному намагаються вирішити.

А чиї виступи тобі найбільше запам’яталися?

Іспанця Віктора Дел Арболя та поляка Зігмунта Мілошевського. Іспанець розглядав проблему сепаратизму в європейському контексті і вказував, хто його фінансує і в чому є загроза. По реакції залу можна було зрозуміти, що публіку це дуже зачепило. Найбільш часто письменники зверталися до обговорення Марін Ле Пен, оскільки письменники бачать в ній загрозу не лише для Франції, а й мабуть для всього світу. Причому проблеми, які можуть виникнути у випадку її перемоги на майбутніх президентських виборах, обговорювали практично на всіх конференціях. На іншій конференції, де брав участь Андрій, це питання обговорювали найбільше.

А по організації роботи письменників: як вони всюди встигали?

Після кожного виступу (зустрічі) письменник мав вільну годину (це не рахуючи години для перерви на обід) і він міг трохи відпочити і поспілкуватися з колегами, знайти локацію наступного заходу, просто пройтися містом. В графіку роботи були виступи, вільні години та по дві-три години роботи в торговому залі щодня.

А спілкування з видавцями?

Були робочі спілкування з видавцями. Слід зазначити дисципліну всіх письменників по відношенню до робочих планів: якщо призначена зустріч, подія, то всі приходять вчасно і відпрацьовують до останньої секунди. Взагалі, саме відношення до видавців надзвичайне – це дуже поважні люди, і це відчувається і в розмовах з ними і навіть в поведінці письменників по відношенню до них.

А як було організовано переклад для письменників, що не говорять французькою?

Тільки у Андрія був на заходах перекладач, який сидів біля нього і робив послідовний переклад з української. У всіх інших був синхронний переклад – присутнім в залі видавали навушники і можна було обрати мову, якою отримувати переклад. На подіях Фестивалю була не лише проста публіка, а й багато журналістів, оглядачів, критиків з усієї Європи.

І як вони працювали?

Діяльність журналістів почалася ще у спеціальному потязі для учасників Фестивалю з Парижу в Ліон, їм видали список письменників з їх місцями у вагонах і всі дві години руху журналісти ходили вагонами і брали інтерв’ю. На Фестивалі був організований окремий (зі своєю системою перепусток) прес-центр – величезний зал, де були місця для журналістів з робочими столами та комп’ютерами тощо. На кожному заході виділявся окремий ряд стільців для журналістів та місця для апаратури тележурналістів. Взагалі, журналістів було дуже багато і не лише французьких, можливо навіть хтось приїхав разом з письменниками.

А за межами Фестивалю – що найбільше вразило у Франції в позитивному плані і що – в негативному?

Про погане, негативне - нічого не можу сказати, але незвично вразило і примусила нервувати система міських електричок RER. Складна, для «непосвячених», система пересадки з електрички на електричку, а ще важче коли є лінія метро. Особливо, якщо більше п’яти ліній перетинаються в одному місці, то розібратися, яким переходом треба йти, дуже важко. І ти бігаєш з валізою від переходу до переходу, щоб знайти потрібну лінію, при тому, що час іде – це було дуже «жорстко». Але в кінці подорожі Андрій вже так адаптувався і підтягнув свою французьку, що проблем не виникало.

А найприємніше враження – від зустрічей з нашими громадами. Причому вони абсолютно різні. Наприклад в Бордо це була, в основному, молодь, яка живе у Франції нещодавно. Вони дуже активні і це приємно. Вони підтримували Україну і під час Майдану і зараз, коли йде війна. Серед них люди з різних частин України - і з Заходу і зі Сходу, і навіть не всі з них говорять українською, але це не важливо, вони всі себе вважають українцями, говорять з теплотою про Україну і знають, де їхня Батьківщина і що треба їй допомагати. Приємно було чути серйозні, небанальні запитання на зустрічі в Культурному центрі Українського Посольства в Парижі на засіданні Літературного клубу, що проводить пані Оксана Мізерак. До речі, вона нам допомогла в цій поїздці буквально з перших хвилин на французькій землі, ще в аеропорту, за що їй окрема подяка.

Нас дуже гарно приймали українські дипломати – якось навіть по-родинному, душевно, відчувалося тепло у спілкуванні, жодного формального підходу. Вони хочуть, щоб про Україну знали у світі, і через літературу – один з таких шляхів.

Як для організатора літературних подій, для мене однією з українських проблем є організація логістики значної кількості зустрічей – прокласти «швидкий» маршрут між 3-4 містами з урахуванням розкладу громадського транспорту практично неможливо.

Транспортна система у Франції працює дуже чітко, злагоджено і синхронізовано, тому за короткий час (тиждень) ми проїхали такі величезні відстані (загальна довжина маршруту по Франції склала 3000 км). Причому ми змогли не лише провести заплановані заходи, а й подивитися міста та неформально поспілкуватися з читачами. Важлива також якість перевезень – навіть така дрібниця, що коли ти їдеш і тебе не трусить в потязі, то це дає можливість відпочивати… Бо у нас буває, що після потягу або автобусу голова болить і почуваєшся абсолютно розбитим.

Ти вперше була у Франції. Що ти цікавого побачила на простому, навіть побутовому рівні, для себе?

Багато що виявилося незвичним. Наприклад, в ресторані у тебе не питають, будеш ти вино чи ні, а питають, яке саме вино будеш :) Те саме з десертами… Або те, що відразу ставлять на стіл воду – це так мені сподобалося, що я починаю це робити вдома. Імпонує навіть їх естетика подавання їжі – коли кладуть сир на чорну тарілку, воно відразу «грає»…

Якийсь рецепт собі привезла?

Французи дуже цікаво подавали рибу та морепродукти, з різними соусами та способами приготування. Я вже готувала соус до риби з томатами, цибулею та оливками…

І на завершення, якусь смішну історію, будь ласка!

У Андрія є великий досвід безпосереднього спілкування з читачами на українських заходах, де завжди продається багато книжок. Зрозуміло, що свій досвід він успішно використовував у Франції. Отже, він усміхався, як тільки міг, вітався з кожним, говорив, що він представляє свою першу книжку у Франції, а взагалі у нього їх шістдесят… І тоді людина казала «О! Ой ля-ля!», а далі вже починалася розмова і зазвичай відвідувач без книжки не йшов.

В останній день підходить якийсь чоловік і Андрій так само починає йому розповідати про свою книжку, про інші книжки, про те що він підпише її… Цей добродій погоджується купити книжку, а оскільки книжки всім підписувалися французькою мовою, то, щоб не було помилки, Андрій просить мєсьє написати як правильно буде його ім’я, по літерах. «Мішель Лафон», - каже той, - «На обкладинці книжки написано, видавництво так називається»! :)

Мабуть тільки Андрію Кокотюсі вдається продати книжку її ж видавцю, щоб той заплатив 19,95 євро в касу! Чого й іншим письменникам бажаю… :)