- Пані Ірино, вітаю Вас із яскравим дебютом у вітчизняній літературі  – виходом роману «Німецький принц Богуслав Радзивіл». Ви – одна із найзагадковіших українських авторів. Після прочитання «Принца» я вирішила дізнатися побільше про Вас. Але інтернет-джерела мені у цьому майже не допомогли, що видалося мені дивним, адже більшість сучасних вітчизняних письменників активно займаються само-піаром.  Чому така таємничість?

- Ну, чому ж, ось навіть інтерв’ю даю ( сміється). Маю сторінку на «Фейсбук», радо спілкуюся з усіма охочими і дуже вдячна читачам, котрі не соромляться писати і ділитися враженнями від прочитаного. Хоча дописувач з мене, можливо, не найкращий. Я не публічна людина, не люблю виставляти напоказ приватне життя. До того ж переконана, що рекламувати автора мають найперше його книги.

- В епоху Інтернету і соцмереж автори і читачі насправді мають змогу активно взаємодіяти. Ми знаємо, що хтось із письменників полюбляє екстремальний відпочинок, інші займаються рукоділлям, а хтось обожнює фотографуватися. А чим надихаєтеся Ви, які хобі маєте?

- Я? Люблю писати товстелезні романи ( сміється). Ще обожнюю мандрівки і дуже непогано готую.

- Майже всі письменники зізнаються, що мають за взірець певного автора. Для когось визначальними є особливості стилю, для інших – вміння вибудовувати інтригу, а для когось – мова. Чи є у Вас такий орієнтир?

- Ні, орієнтирів немає. Звичайно, були твори, які дуже вплинули на мій дитячий, а потім і юнацький світогляд. Уподобання змінювалися з віком. Так, у юності читаєш-перечитуєш Дюма, а потім відкриваєш для себе Генріха Манна, і все, Дюма стає нецікавим. Але нещодавно з’ясувала для себе, що найсильніший вплив все ж мали дитячі казки. Той же «Лис Микита» Франка, бо ж там цілковито відсутній традиційний поділ героїв на добрих і лихих, потім «Гобіт» Толкієна. Цю книгу у чудовому українському перекладі Мокровольського я прочитала років у шість і була шокована, з’ясувавши, що не всі історії мусять мати щасливий кінець… Справа в тому, що я дуже рано навчилася читати, у три рочки. Перечитала усю дитячу літературу вдома і в сусідів по великому дев’ятиповерховому  гуртожитку, де тоді мешкала з батьками, бо була активною дитиною і могла запросто завітати у гості з заявою «а що у вас є почитати?». Уже в п’ять втомлені постійними пошуками нової дитячої літератури батьки відвели мене до бібліотеки…

- Давайте поговоримо про «Німецького принца». Розкажіть, будь ласка, тим читачам, котрі не надто сумлінно вивчати історію і ще не встигли прочитати книгу, хто такий Богуслав Радзивіл і чим заслужив на літературний пам’ятник?

- Цей представник славетного литовського роду відзначився в українській історії укладенням Рандотської угоди 1656 року, яка вважається вінцем політичної діяльності Богдана Хмельницького. Окрім цього, він брав безпосередню участь у визначних битвах Тридцятилітньої війни, «Потопу» та доби Хмельниччини. Його біографія дає можливість поглянути на події вітчизняної історії з іншого боку, вписати їх у геополітичний простір. До того ж Богуславу Радзивілу вдалося прожити бурхливе і насичене подіями життя, здатне викликати подив і захоплення навіть у твердолобих скептиків з XXI-го століття. Книга охоплює перші 28 років життя Радзивіла (1620 – 1648) – роки його дитинства і бурхливої юності. Її він провів у мандрівках Європою, стрічаючись зі славетними історичними особами, беручи участь у битвах «Тридцятилітньої війни», б’ючись на дуелях, упадаючи за першими красунями епохи…

- Роман великий за обсягом і дуже насичений подіями. «Німецького принца» лише умовно можна вважати романом про Богуслава – це скоріше портрет цілої епохи. Чи не страшно було замахнутися на такий масштабний проект? Скільки часу він «зрів» і чому з’явився саме зараз?

- «Зрів» насправді дуже довго. Писався років п’ять на папері, себто в електронному вигляді, і ще більше часу – у підсвідомості. Хотілося створити масштабний класичний історичний роман на кшталт тих, якими зачитувалася в дитинстві. Історично правдивий, де найперше б царювала історія, а не авторська вигадка. Зрозуміло, що до такого розмаху треба було найперше «дорости» самій, виписатися. І, головне, знайти свого героя.  

- Написання такого роману вимагає опрацювання широкої джерельної бази. Ви навіть називали цифри – понад дві сотні найменувань використаної літератури. А якими мовами були написані документи, до яких Ви зверталися? Чи довелося щось читати в оригіналі?

- Звичайно, левова частка використаної літератури неперекладна, писана переважно польською, а також французькою, німецькою та англійською мовами. Це ж стосується і першоджерел – листів, мемуарів, біографій героїв моєї книги.  Читала їх, звісно, мовами оригіналу, за винятком німецькомовних (тут допомогли освічені друзі).

- Чи вплинули документи на створення образу Богуслава Радзивіла, його стосунків з близькими людьми – братом Янушем, дядьком Кшиштофом, друзями і коханою Беатрисою?

- Образ Богуслава Радзивіла сформувався під впливом його «Автобіографії», особистих листів, а також кореспонденції і спогадів його рідних, приятелів, слуг… Самих листів я переглянула близько сотні, а, можливо, й більше, не рахуючи численних витримок, поданих у розвідках переважно польських істориків. Про деякі риси свого характеру князь пише сам, наприклад, пам’ятливість, уже в зрілому віці він жаліється на схильність до меланхолії.  А от слуги і кохана відзначають його справедливу вдачу – «радзивілівська, і не тиранська». Влучну характеристику Радзивілу дає його секретар і біограф, котрий, порівнюючи Богуслава і його кузена Януша, відзначає, що Богуслав мав спокійнішу, лагіднішу вдачу. Януш (як, втім, і його батько, князь Кшиштоф) відзначався бурхливим норовом. «Великим галантом» характеризує Радзивіла біограф його коханої Беатриси де Кюзанс… Стосунки Радзивіла з його оточенням висвітлюють ці ж джерела. Дуже часто витримки з листів я вживаю у діалогах героїв.

- Усі персонажі роману є історичними особами. Це накладає певну відповідальність. З одного боку – реалії минулого, з іншого – авторське ставлення. Чи виникали з якимсь персонажем «проблеми»?

- Були певні проблеми, якщо герою не симпатизуєш. Авторської оцінки я нікому не даю, це принципова позиція,  перераховую факти, а читач сам робить висновки. У «Німецькому принці» таким «антигероєм» для мене виявився князь-канцлер Альбрехт. Свою нелюбов я висловила лише тим, що дозволила його вгризнути Буцефалу[1] .

- А який персонаж, звісно, окрім Богуслава, Вам найбільш симпатичний?

- Зрозуміло, пан Сакович, він цілком очікувано загальний улюбленець, так що навіть доводилося пильнувати по тексту, аби «не засліплював» самого Радзивіла. Ще пан Пуцята, князь Кшиштоф… частинку моєї любові мають усі без винятку герої.

- Навіть князь Альбрехт?

- І він (сміється).

- Серед названих імен чомусь немає жінок?..

- Справді… Люблю маленьку, а потім і дорослу Анусю Радзивілівну, Маріанну Сакович, нашу землячку Ядвігу Лушковську… 

- Трохи помріємо. Якби в Україні раптом вирішили екранізувати «Принца», Ви би хотіли взяти участь у цій роботі? Як ми знаємо, Джоан Роулінг і Стефані Майєр активно впливали на добір акторів і навіть костюми героїв під час екранізації «Гарі Потера» і «Сутінок», що мали шалений успіх. На Вашу думку, чи має автор втручатися у процес?

- Ну, якщо помріяти, то, без сумніву, має, бо автор найкраще знає своїх героїв. До того ж авторський контроль не дозволить сценаристу надто відійти від тексту книги, що усі сценаристи дуже полюбляють.

- І останнє питання. Що далі? Чи є герой, який Вас вабить настільки, щоб зробити ще один (чи не один) такий «проект»?

- Зараз я ще думками з Богуславом, завершую наступну книгу про його пригоди, де події уже будуть розвиватися на українських землях. Щодо нового проекту є труднощі. По-перше, ще не знайшовся потрібний герой, по-друге, для цього потрібна  ґрунтовна історична база. Якщо з Радзивілом надмірних проблем з джерельною базою не було (лише дістати й опрацювати), бо його архів зберегли нащадки, то з іншим історичним періодом і героями такі проблеми, без сумніву, будуть. Створювати ж історичне фентезі, якими і так рясніють полиці книгарень, мені нецікаво.

- Дякую Вам за бесіду. Від імені усіх шанувальників бажаю гараздів, наснаги і творчих успіхів!

- І Вам велике спасибі за добрі побажання та цікаву розмову.

[1] кінь пана Адама Саковича.