- Маріє Іванівно, нещодавно у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася Ваша праця «За Тебе молюсь… Штрихи до портрета пророка». Яку мету ставили готуючи таке ґрунтовне видання, присвячене життю Тараса Шевченка?

- Я хотіла поділитися з людьми тим прихованим за революційною риторикою образом Поета, який мало відомий сучасному українцю, та й мені до недавнього часу не відкривався: образом душі, яка уміла щоденно, в кожну мить свого життя підтримувати в серці інтимний діалог з Богом. Саме цей внутрішній духовний закон, що керує людиною зсередини, і є проявом її божественної природи.

- Що стало поштовхом для створення цієї книги? Як відбувалася праця над виданням?

- Спонукою до написання, до заглиблення в цю тему певною мірою було моє власне неприйняття деяких дуже різких і гнівних висловів  Тараса. Я хотіла його зрозуміти. І лише коли відкрилась переді мною широта розмаху двох потужних крил його великої натури, коли я детально «пережила» кожен його твір, - тоді душа моя поклонилась цьому великому Чоловікові…

Початком роботи над книжкою був переклад з російської мови поеми «Тризна». Віддзеркалившись в українському слові, ця поема засіяла ще більшим блиском поетових пророцтв. Цей твір кинув світло на усвідомлення поетом доцільності і богопризначеності свого власного життєвого шляху. Він дуже рано відчув і пізнав глибини страждань і навчився переплавлювати їх у мудрість і всерозуміння…

А потім я відштовхнулася від слів Шевченка про те, що він усе життя мріяв створити твір, у якому прозвучав би Гімн Серцю Матері…

Цей Гімн прозвучав не в одному творі. У книжці я прослідковую лінію від найбільш раннього твору - поеми «Катерина» - до найзріліших поем останніх літ життя: поем «Неофіти» і «Марія».

Загалом у книжці послідовно проходить лінія духовного становлення Шевченка на всіх найбільш важливих і трагічних етапах його життя. І в контексті літературної творчості гармонійно звучить тема Шевченка-художника: за хронологічним принципом тут вміщено понад 300 ілюстрацій.

- Сьогодні великого українця знає увесь світ. З якими новими гранями його особистості зустрінеться читач, ознайомившись із Вашим виданням?

- Я написала дві розвідки про життя і творчість Шевченка: «Тихий ангел пролетів» і «За Тебе молюсь», переклала на українську мову три його російськомовні повісті, поему «Тризна», «Щоденник» і працюю над книгою спогадів про поета. І чим більше я розкриваю для себе світ цієї незбагненної особистості, тим чіткіше усвідомлюю, що його душа – океан, який полонитиме своїми тайнами ще не одне покоління. Можна знати про Шевченка, але неможливо знати Шевченка…

Я розкриваю феномен нашого пророка у прояві його таланту в різних планах буття: на чисто земному, інтелектуальному та практичному плані, - і на потаємному духовному.

Для прикладу: після викупу з неволі Тарас із головою поринув у світ знайомств, він з молодечим запалом і пристрастю відкривав для себе не бачений досі і не досяжний для нього світ. Його друг Сошенко непокоївся, що «в Тараса вселився світський біс».

А ночами він писав «Гайдамаків». Небесна Україна стояла в його узголів’ї з самого народження, - і ніякими світськими розвагами та побутом художника не можна було затьмарити ці видіння духовної дороги. І в такому самоосмисленні, прихованому від зовнішнього ока, він жив і творив до останніх днів.

- Як гадаєте, Тарас Шевченко -  призначений Долею посланець на українську землю, який прийти мусив неодмінно, чи все ж його життєвий шлях – самотужки  вистражданий всупереч усім обставинам вибір?

- В житті ніщо не стається всупереч чи завдяки випадковому збігу обставин. «Навіть волосок з голови не впаде без волі Отця», - сказано в Євангелії.

Я починаю книжку з того, що дві тисячі років тому Бог послав людству Христа для його спасіння, а двісті років тому послав Тараса для спасіння України. Вони не зазнали земних утіх: їхні дороги були встелені тернами до останньої години. Але усні притчі і Нагірна проповідь Ісуса, передана апостолами, змінили свідомість всього людства. А слово Тараса втримало націю у роки найтяжчих випробувань – і на 200-му році духовного буття в Україні слово Шевченка перемогло на Майдані й допомогло зламати гробову плиту неволі, яка нависла над Україною.

- Які виділяєте наскрізні мотиви творчості митця упродовж всього його творчого шляху?

- Спершу я подаю загальний огляд життєвого шляху пророка і показую незнищиму силу поетової душі. Він став пророком не лише для України: для всього слов’янського люду, для усіх поневолених народів тодішньої імперії. Його тіло майже за сто років по смерті зосталося нетлінним, - це засвідчують факти.

Книжка ділиться на декілька розділів: поема «Катерина» в усьому «блоці» морально-філософських переживань поета, історія взаємин з Варварою Рєпніною та загалом українським панством в період з 1843 по 1845 роки і поема «Тризна». Окремим розділом подається поезія «Трьох літ» - як апофеоз Тарасової нескореної музи. Тема молитви і покаянної душевної прощі на засланні виливається у два вершинних твори поета – поеми «Неофіти» і «Марія». Особливо акцентую на поемі «Марія», бо цей твір – найвища перлина духовної поезії в усій світовій літературі.

- Наскільки глибоко у своєму виданні знайомите читачів із Тарасом Шевченком як із художником?

- Творчість Тараса-художника розкривається паралельно за хронологічним принципом: його мистецькі твори допомагають глибше відчути і побачити зблиски внутрішнього світла, яке випромінювала ця велика душа. Скажімо, картину «Катерина» Шевченко свідомо намалював для того, аби візуально в символах увиразнити ідею поеми. Так само свідомо він творив ряд сепій і рисунків під загальною назвою «Притча про блудного сина». Ці картини наче ілюструють трагічні сторінки з його повістей «Близнюки», з поеми «Неофіти» та інших творів, написаних в час перебування на каторзі.

- Які почуття Вас сповнювали, коли перекладали українською знамениту поему «Тризна»?

- Було таке враження, що відкрився якийсь невидимий канал духовного зв’язку – і мова переливалася в мову…

Я практична без зупинки «списала» цю поему буквально за три-чотири години…

- Наскільки актуальними на сьогодні для України є мотиви тиранії, безправ’я, поневолення людини людиною, що так яскраво звучать у творчості Кобзаря?

- Змінюються часи – і змінюються історичні декорації. А природа людини практично залишається незмінною. Послухайте, як звучать поезії Шевченка з Майдану!

- Як вважаєте, чому шевченківські образи жінки, матері, Вітчизни так часто тонко сплітаються воєдино?

- Бо вони роз’єднані лише в людському розумі. У нас в Україні здавна існував культ Великої Матері всього сущого, культ Матері-Землі, яка народжує і є джерелом народжень всіх живих істот і людей. Шевченко був істинним Чоловіком, бо він збагнув цю велику істину…

- Наскільки вагомими для нащадків є твори Тараса Шевченка історичної тематики?

- По-перше, як засвідчує польський дослідник творчості Шевченка Єжи Єнджеєвич у книзі «Ночі українські або родовід генія», поет був дуже скрупульозним у вивченні історії, - це він показує на прикладі поеми «Єретик»: Тарас зустрічався з чехами, читав їхніх істориків та просвітителів Шафарика, Ганку, глибоко досліджував історію церкви.

По-друге, він вніс у свої історичні твори ту «вигадану» правду, яка базувалася на правді Божої любові, - і тим самим підніс тему козаччини (поема «Гайдамаки») на немислимо високий філософський рівень. Його історична правда опиралася найперше на правду людської душі. Тому його історичні твори вражають психологізмом і моральною переконливістю.

- Творам Т. Шевченка притаманні й релігійні мотиви. Яким, на Ваш погляд, був образ Всевишнього у світогляді Кобзаря?

- Найвища ідея Шевченка – Бог є Слово і Бог є Любов. Слово – «Божеє кадило, кадило істини…». Це не від свого імені, а від Божого він написав: «Возвеличу малих отих рабів німих – Я на сторожі коло них поставлю Слово…»

- Цими днями у всіх куточках України відбуваються імпрези, приурочені 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Що, на Вашу думку, слід пам’ятати найбільше, проводячи такі заходи? На що варто звернути найбільшу увагу?

- Не лицемірити, відмовитись від рутини і шаблону. Бо кожного разу, коли ми називаємо ім’я поета, його душа уже прикликана. Хай кожен, хто щось промовляє, відчує присутність живого Тараса і буде щирим…

На своїх шевченківських вечорах, які я упродовж багатьох літ проводжу у Львівському Палаці мистецтв, завжди наголошую на тому, що наші свята – це живе людське поминання душі….

І ось одного разу до мене після свята підійшла жінка і сказала: «Моя мама склала мені список померлих родичів на поминання в церкві. І на першому місці було ім’я Тарас. Я запитала, хто в нашому роду був Тарас, а вона відказала − Шевченко. І вночі мені приснився Тарас. Він сказав: «Дякую, що ви мене по-людськи пом’янули…»

Шевченко – не «вождь пролетариата», його треба шанувати по-людськи…

- Ким особисто для Вас є постать Великого Кобзаря?

- Дуже близька, дуже споріднена душа…  стражденна і висока, яка прагнула любові і порозуміння…

- Коли Ви відкрили для себе постать Тараса Шевченка як Пророка українського народу?

- От скільки читаю його – стільки й відкриваю…

- Як вважаєте, чи вдалося Вам повністю розкрити  феномен життя і творчості Тараса Григоровича?

- Я вже говорила про те, що для мене Шевченко – це цілий всесвіт. Ще не можу сказати, що його тайни для мене вичерпані…

- Які рядки із віршів Кобзаря стали улюбленими для Вас?

 - Їх дуже багато…В кожній ситуації відкривається щось особливо актуальне…

Але зацитую ті слова, якими колись на Чернечій горі він покликав мене до служіння:

Свою Україну любіть!

Любіть її – во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…