Re: цензії

19.08.2022|Михайло Жайворон
Мертві поети сраму не імуть
05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
Головна\Події\Інтерв'ю

Події

03.11.2008|07:47|Буквоїд

Кость Бондаренко: «Свої вірші я видам не для овацій, а для серця»

Кость Бондаренко уклав із видавництвом «Кальварія» угоду про реалізацію проекту під умовною назвою «Кити, акули і піраньї України». Йдеться про видання збірки портретів сучасних політиків.

Під час розмови з’ясувалося, що кандидат історичних наук, директор Київського інституту проблем управління Кость Бондаренко пише ще й прозу та поезію.  

«У кожної людини є така хвороба, як графоманія»

- Пане Бондаренко, розкажіть, будь ласка, про Ваш новий книжковий проект, який Ви готуєте із «Кальварією» . Чим він вирізнятиметься?  

- До збірки «Кити, акули і піраньї України» увійдуть 20 портретів сучасних політиків. Окрім «важковаговиків» будуть і політики меншого рангу, але які зараз впливають на долю України. Тут хочу відзначити відмінність від проекту Сергія Руденка (автор проекту «Українські політики: від «А» до «Я». – «Буквоїд» ) . Він робить досьє, які допомагають скласти враження про ту чи іншу людину. У мене ж інший жанр. Це жанр політичного портрета, який пояснює деякі вчинки політиків, дає можливість подискутувати стосовно тих або інших аспектів. Але чимось, звичайно, це близькі проекти. Але мене більше цікавлять особистості. Тим більше я вважаю, що в українській політиці достатньо умовно можна відносити тих або інших людей до того або іншого табору, оскільки вони ситуативно знаходяться в тому чи іншому оточенні. У нас це навіть не політика, а політиканство, оскільки політика це інститут влади, який існує за певними правилами. Політика, по суті, є боротьбою за владу. А у нас це змагання радше за якісь атрибути влади або боротьба особистостей… 

- «Кити, акули і піраньї України» – не перший Ваш книжковий проект. Що спонукає відомого і високооплачуваного політтехнолога займатися досить невдячною справою - писати книжки? Гроші?

- Я пишу досить давно і у мене є дуже багато різних ідей, які я хочу висловити на папері. Напевно, у кожної людини є така хвороба, як графоманія. Щоправда, у різних людей вона проявляється по різному: хтось пише «у стіл», хтось пише одну або дві книги і задовольняється цим. А у когось вона викликає бурхливу потребу у викладі своїх думок на папері і люди перетворюються на Львов Толстих і Олександрів Дюма. Це не я придумав. Про це говорять психологи. Висловлювати свої думки на папері - це одна з прихованих потреб людини. Але я скажу про себе більш приземлено. Я - історик за освітою і ще в студентські часи у мене накопичився багаж знань, певне бачення тих чи інших проблем, які я прагнув висловити на папері. Вже в студентські роки мною було підготовлено декілька брошур, які видавалися у Львові, деякі з них у співавторстві. Потім я написав дисертацію на тему «Діяльність українських націоналістів в роки Другої світової війни». Вона так і залишилася невиданою.

- Чому? 

- Ця робота йде в розріз з офіційною лінією. Оскільки сьогодні акцентується увага на діяльності Бендери, Шухевича. Я ж говорю про їхніх опонентів, з іншого крила. У моїй роботі більше приділялась увага Андрію Мельнику, який був канонічним націоналістом. До речі, моя дисертація не втратила актуальності. У  науковому світі  на неї посилаються при підготовці тих або інших наукових доповідей та монографій… Хоча можу визнати: ми обговорювали з одним видавництвом можливість виходу дисертації у вигляді книги. Правда, все це поки що закінчилося нічим. Але вона повністю підготовлена до друку, і, думаю рано, чи пізно буде видана.

Що стосується інших книг, то в 1998 році у мене вийшла в співавторстві книга про діяльність Народно-демократичної партії. Це швидше був не портрет діяльності партії, а зріз подій певної епохи, направлений більше на те, щоб якимось чином усвідомити епоху, яка склалася на 1998 рік. Згодом - у 2000 році у видавництві «Кальварія» вийшла моя книга «Атланты и кариатиды из-под «крыши» президента». Це - портрети найближчого оточення президента Леоніда Кучми, можна сказати, збірка портретів людей, які у той час оточували Леоніда Даниловича. До речі,  у тому числі - і Юлії Тимошенко, і Віктора Ющенка.  

«Ющенко, Тимошенко і Янукович, на відміну від Кучми, поки не доросли до рівня епохи»

- Після «Атлантів» Ви написали книгу «Леонид Кучма. Портрет на фоне эпохи»? Це – дуже ґрунтовна і велика за обсягом робота. Ви писали цю книгу як історик чи як політтехнолог?

-  Книга про Кучму - це окрема спроба осмислити роль особистості Леоніда Кучми на фоні історії. У цій книзі йдеться про новітню історію - з моменту проголошення незалежності і до «помаранчевої революції». Ідея написати таку книгу у мене виникла у 2002 році, коли почалися акції «Україна без Кучми», «Повстань Україна!». Спершу я хотів написати портрет людини, драматичний, якщо не трагічний портрет. І скажу, що до Кучми я тоді ставився трохи упереджено. Але в процесі написання книги, збільшення її обсягу, з´являлися нові матеріали, я спілкувався з людьми, які добре знали Кучму, намагався зрозуміти, чому він робив той чи інший крок. Не просто описати, що, скажімо, Кучма підписав той чи інший указ, а, віддзеркаливши в хронологічному порядку, зрозуміти його дії, дії його супротивників, зовнішні загрози, зовнішні і внутрішні ризики, які тоді існували для України. Я намагався зрозуміти, чому Кучма діяв тоді так, а не інакше. І я  дійшов висновку: Леонід Данилович в принципі був явищем об´єктивним, і що більшість політиків на його місці діяла б так само, як і він. У нього альтернативи, в принципі, не було. Будь-який політик, який прийшов би на його місце, будь то Кравчук, Лазаренко або хтось ще був би змушений пройти через ту ж саму епоху первинного накопичення капіталу, звану нами зараз олігархатом, повинен був би протистояти цьому олігархату, використовувати номенклатуру, яка тоді вже посилилася, проти олігархів, це також привело б до розривання України між Сходом і Заходом. Все те, що інкримінувалося Кучмі, насправді було об´єктивним.  

- Даруйте, але зараз Ви виступаєте не в ролі історика, а швидше схожі на адвоката Леоніда Кучми...

- Книгу я намагався написати чесно. Можу сказати, найвищою похвалою і підтвердженням, що книга вийшла чесною, можна вважати те, що були нарікання, як з боку прихильників, так і з боку противників, а також незадоволеність самого Кучми. І хоча Леонід Кучма не прийшов на презентацію книги, я ще до презентації передав видання його дочці, з якою у нас хороші стосунки, вона передала його Леоніду Даниловичу, він прочитав, і потім Олена Леонідівна достатньо делікатно відзначила, що йому там не все сподобалося. На презентацію він не прийшов, а потім я дізнався, що в принципі Леонід Данилович не задоволений цією книгою. Але це його право. Хоча, як на мене, я зробив в книзі позитивні висновки для самого Кучми. Я намагався подати матеріали, віддзеркалюючи позицію Леоніда Даниловича, а також опозиції. Там багато матеріалів опозиційних, Форуму національного порятунку, акції «Україна без Кучми», плівки Мельниченка без купюр.  

- Як тоді бути із справою Гонгадзе, «касетним» скандалом? Це ж все – трагічна сторінка правління Леоніда Кучми.

- Під час «касетного» скандалу було дві жертви - Гонгадзе і Кучма. Саме по них найболючіше вдарила вся ця епопея: Гонгадзе заплатив життям, а Леонід Данилович - репутацією. Я в книзі говорю про іноземне втручання в справи України, про те, що Кучму треба оцінювати об´єктивно, враховуючи, що йому вдалося зробити. Чомусь забувається, що він прийняв країну, в якій інфляція була 10000% на рік і середня зарплата в $ 6, а залишив країну, в якій була дефляція - 1,5% і середня зарплата в $240. Це є достатньо об´єктивним і чітким показником. Крім того, він уберіг країну від військових конфліктів. І взагалі, можна сказати, що це було цілком благополучне правління. У той же час, можна сказати, що ті, хто прийшов після нього просто розвалили країну, яку вони одержали в спадок. Але це вже інша історія, можна сказати історія моєї майбутньої книжки.  

- Наскільки відомо, спершу Ви планували видати книжку про Кучму у Росії. Але пізніше вона вийшла друком у «Фоліо». Що не влаштувало росіян у Вашій роботі?

- Спочатку книга писалася для публікації в Україні - перші двадцять сторінок були написані українською мовою. Потім, дійсно, одне з російських видавництв запропонувало мені опублікувати її в Росії. Я переклав українську частину російською і далі вже писав російською. Коли книга була вже на 80% готова, відбулася «помаранчева революція» і мені росіяни сказали, що Україна їх більше не цікавить. Але я книгу дописав. Навіть пам´ятаю, що поїхав до Праги зустрічати новий 2005 рік і саме там завершив роботу над нею. Після повернувся до України і спробував передати її деяким українським видавництвам. Мені тоді сказали: ось якби книга була про Ющенко, тоді… У результаті книга пролежала ще півтора роки і якось в розмові з Олександром Красовицьким, директором «Фоліо», я згадав про неї. Він вхопився за цю ідею. «Фоліо» повністю профінансувало видання книги, це був повністю їх видавничий проект. Жодної копійки не вклав ніхто із спонсорів, тому я дуже вдячний їм за це. В Росії, до слова, ця книга також продається. В Україні ж за перших два тижні після появи книги була розкуплена третина тиражу. Красовицький, який спочатку все ж таки трохи сумнівався, чи стане цей проект комерційним, визнав, що проект вийшов більш аніж комерційним.  

- У Вас не виникало бажання написати аналогічну книгу. Наприклад, «Виктор Ющенко. Портрет на фоне эпохи»? Чи – «Юлия Тимошенко. Портрет на фоне епохи»?

- Леонід Кучма - це все ж таки епоха, а Ющенко, Тимошенко і Янукович поки не доросли до рівня епохи… Щоб пояснити свою позицію, наведу приклад: всі знають, хто такий Македонський. Після його смерті розгорілася боротьба між діадохами (Олександр Великий помер 10 червня 323 до н.е. не залишивши спадкоємців, після його смерті воєначальники, що одержали назву діадохи, почали війни за імперію. - «Буквоїд»).  Олександр Македонський залишився для всіх відомим, а ось діадохи, кожний з яких був цікавою особистістю, увійшли до історії без імен, під загальною назвою - «епоха діадохів», оскільки ніхто з них так і не став окремою епохою. Так і з сьогоднішніми політиками. Вони не змогли досягти того розуміння державних інтересів, того розуміння державності, яке було властиве Леоніду Кучмі. У Кучми при всіх його недоліках не було чітко вираженого особистого інтересу, жадання наживи, в його часи був один центр ухвалення рішень. Він був епохою.

Інтерв´ю взяла Ольга Набоченко

Далі буде

Фото: Таблоїд



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери