У цьому українськомовний читач має нагоду переконатися завдяки перекладам Юрія Буряка та Віталія Германа. І, звичайно, якщо трапиться така нагода, «погостювавши»  в обійсті Германа Гессе,  де зараз (у  швейцарському містечку Монтаньйола) – музей     письменника, нобелівського лауреата.  Саме там автору цих рядків поталанило придбати дбайливо виданий ошатний двотомник-білінгву, де поряд з німецькомовними віршами  - українськомовні інтерпретації.  

Герман Гессе. Поезії 1892 – 1962 у двох томах. Т. 1/Переклад Юрія Буряка та Віталія Германа. – К.: Українські пропілеї, 2022. – 296 с.

Герман Гессе. Поезії  1892 – 1962  у двох томах. Т. 2/Переклад Юрія Буряка та  Віталія Германа. – К.: Українські пропілеї, 2022. – 278 с. 

Двотомник поезія Германа Гессе

Тут, у Мотаньйолі, вкотре роздумуєш щодо винятків  із узвичаєної аксіоми про те, що поетові, як і прозаїкові, для повноцінної самореалізації потрібне рідне мовне середовище.  Ілюстрація  відходів  від «канону» -  творчість цілої низки визначних майстрів слова. У їхньому числі – й нобелівський лауреат    Герман Гессе. Адже він більшу частину свого життя провів у цьому  італомовному  містечку на півдні Швейцарії. І саме тут він написав ті твори (зокрема  «Гру в бісер»), якими позиціонує себе у світовому   літературному процесі як один з найвидатніших прозаїків XX сторіччя. До речі, й   печатка на книгах, придбаних у музеї-садибі німецькомовного нобелівського лауреата, італійською (хоч державні  у Швейцарії чотири мови, у тому числі – й рідна, якою творив Герман Гессе). Він, чия душа, «тисячокрило до світів розкрившись»,  «на Всесвіт обернулася» («Райська мрія»),  сповна  реалізовував своє «Я» не лише у слові  як  белетрист і  поет. Тут і далі  – цитати з віршів Германа Гессе  за перекладами  Юрія Буряка та Віталія Германа. 

 У Монтаньйолі письменник, аби  на перших порах якось давати собі раду  у матеріальному сенсі, виявляв і  дар художника, пишучи та продаючи свої здебільшого акварельні  натюрморти та пейзажі. Але якщо у подібній ситуації Володимир Винниченко теж у чужому  мовному  середовищі до малярства  як засобу виживання вдавався наприкінці свого земного шляху, то  в Германа Гессе такої потреби після   отримання Нобелівської премії вже не було. Хоча малювати він теж продовжував мало не останніх своїх днів, мешкаючи і в будинку, де зараз  його музей. Тут, вочевидь, майстер слова, що вплинуло на всю світову літературу, попри особисту трагідраму ( й у контексті  недуги першої дружини,  сімейних перипетій, доль дітей), все-таки переконувався та переконував, що  «справжнє покликання кожної людини полягає тільки в одному – прийти до самої себе. Ким би вона зрештою не стала – поетом, божевільним чи пророком, - це, врешті-решт, не так уже й важливо. Істинна мета для кожного тільки одна – прийти до самого себе» («Деміан», переклад Івана Мегели).

На подвір´ї музею Гессе

Зазвичай навряд чи хтось заперечуватиме, що світ письменника – у його книгах. Про це не забули й Монтаньйолі. Тож у музеї Германа Гессе  мінімалізована кількість меморіальних речей та відсутнє  намагання  зациклити відвідувачів-пошановувачів таланту майстра слова на побутовій стороні його життєпису. Тут наяву – заперечення провокативної максими, висловленої (з покликанням  на думку Джеймса Босвелла) героєм роману «Без ґрунту»  В. Домонтовича  (Віктора Петрова), наче «одірваний  ґудзик на сурдуті поета скаже далеко більше про його  творчість, ніж  читання всіх його поем». Так, у музеї зберігаються письменникова друкарська машинка, кілька рукописів, капелюх, пальто, копії світлин. Але нема спальні, застелених ліжок, диванів. Навіть у винному підвалі – ніяких діжок з улюбленим напоєм, а мінікінотеатр, де  можна переглянути документальні  та дослідницькі фільми про Германа Гессе.  На  книжкових стелажах біля каси музею – сучасні різномовні  видання, які можна придбати. Серед них, на час відвідин монтаньйольського  обійстя  нобелівського лауреата  автором цим рядків, -  й  згадане українськомовне двотомне видання поезій.

І росте гірка трава прощань

Скрізь, на місці кожному,  де жив;

А на всіх моїх пристанищах

Ані миру, ані батьківщин, - констатуватиме Герман Гессе на початку свого буття в Монтаньйолі («Прощання», 1920). Натомість уже, відчуваючи подих неминучого, він умиротворено писатиме   у «Вранішній годині» (1959), утішаючись  непроминальним світлом, «що спрагло й донесхочу небо п’є», вслухається в «тисячолітні,  та юні завжди спомини-згадки гірської гряди», вдивляючись на «озеро, схили, долини», як  «сон тане поволі. День йде он-он».  При цьому, на думку  літературознавця Фолькера  Міхельса,  «ніде, як свідчать рукописи Гессе, не буває він таким самокритичним і невдоволеним, як під час написання віршів, на противагу прозі, які просто  рясніють виправленнями, закресленнями й новими редакціями, поки нарешті, на щастя, невагомості й мелодійності буде досягнуто, щоб вони не здавалися «робленими», а мовби органічними самі по собі». 

Він пише небо, гори й дерева, 

Малює, наче анемони й креси,

Портрет свій ув околах зажиттєвих,

Нічим не переймаючись, крім барв

Гармонії… («Старий художнику майстерні», 1953).  У цих рядках, вочевидь, - і штрих до творчого  автопортрета самого автора.  Того, хто, як  і персонажі його  прози, мусив  «пробиратися крізь глибоку пітьму, не даючи згаснути у храмі своєї душі  божественному світлу і  творчій силі» («Нарцис і Гольдмунд» у перекладі Ірини Андрієнко-Фрідріх).

Герман Гессе в есеї, датованому 1918-м, розмірковуючи  про сутність поетичного слова,  зазначав, що  «вірш узагалі не піддається оцінці. Хто б хотів нічні видіння людей  естетично оцінювати?» А 1930-го, відповідаючи на анкету Віденського університету щодо перспективи  лірики,  зауважував: «Майбутнє лірики буде тим краще, чим менше університети нею займатимуться». У листі до однієї з шанувальниць своєї творчості  Гессе писатиме 1958 року: «Суть вірша, його єдиність і краса  можуть бути глибоко приховані, але кому вона недосяжна, той може так гарно й розумно розводитися про «зміст», ніколи не збагнувши суті. Звичайно, є винятки! Якщо хтось конгеніально  тлумачить вірша, його витлумачення може дорівнювати віршеві». 

До речі, перехід до верлібрової практики, за спостереження вже цитованого  Фолькера Міхельса, видавця 21-томного повного зібрання творів  письменника, відомого  передовсім  завдяки феноменальному  світу Касталії у «Грі в бісер», той сприймав не лише критично. Як зазначав згаданий дослідник,  «процес зужитості  традиційних форм спостерігався Гессе зі злістю. Але він не розчарувався. Адже у відмові від рими й ритму   бачив він капітуляцію, здачу якраз того, що особливість лірики, її магію й запам’ятовуваність  створює». Тож у цьому сенсі не випадковий   мелодійний вияв поезії (на тексти Гессе створено понад 4 тисячі пісень). Адже  «вірші для нього – це суб’єктивність,  яка себе об’єктивує, картини й спроби, що стали музикою, усвідомлене, що гармоніює з позасвідомим, і наші чуттєві враження, які допускає мова в магічно точний спосіб».

Літературознавець Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу «Всесвіт», який раніше теж гостював у монтаньйольському обійсті, зауважував, що тут мав можливість  «іти до буття речей, до природи, до тиші, до внутрішніх образів, які розкривають Всесвіт власного «Я».  Малюнки Гессе тільки потверджували полістилізм мистецької  особистості».  У цьому сенсі, на його думку, і «двотомник поетичних перекладів Г. Гессе – свідчення високої перекладацької культури Ю. Буряка та В. Германа, які майстерно поєднують філософські мотиви німецькомовного швейцарського поета-інтелектуала з експресією  художнього мововираження» («Герман  Гессе: «лірик» та «ідилік»»). 

Атмосфера  музею,  Монтаньйоли загалом – й одухотворення,  і  поклик до осягання судженої миттєвості власним   словом.  Та передусім – це продовження шляху до унікального  непроминального  світу, створеного Гессе у прозі, поезії, малярстві, тисячах листів… Тож відтак і народилися ці рядки.

*

      А я, я залишаюсь,

      Не як усі, не як усі.

                       Герман Гессе, «Хлопчик» (переклад Юрія Буряка та Віталія Германа)

Монтаньйола. Гостини у Германа Гессе.

У світлинах і книгах присутній господар. 

Акварелі – свічада озерного плеса,

А у вікнах – мінливі полотна природи.

Чистий аркуш. Друкарська машина. Чекання

На всамітнення час, коли зустрічей  свято. 

Енергетика тиші. Шаноба мовчання.

І, здається, не в праві  ніхто розгадати, 

Як зміг він залишатися мудро-дитинним,

Жити творчістю, бути в полоні любові,

Чужину перевтілити у батьківщину,

Цілий всесвіт людини вмістити у слово.