Правда, через хворобу публікації готував я. Друк завжди живив письменника, додавав душевного драйву, вселяв надію на майбутнє. Тим паче дух «Культурологічних джерел» цілком віддзеркалював батькову сутність – безмежну любов до літератури, фольклору,  народних традицій, вірувань, багатостраждальної і багатогранної історії отчої землі. Повірте, Фединишинець цим дихав постійно, все життя. У буквальному розумінні слова. А вірно й альтруїстично допомагала йому так дихати чи не на повні груди дружина Ілона, котра чверть століття пропрацювала в Закарпатському будинку народної творчості, чи то пак уже Обласному організаційно-методичному центрі культури. І якийсь глибокий символізм у тому, що коли мої батьки ступили у вічність, то першою публікацією у віснику стали уривки зі щоденника верховинця, його загального зошита № 437, який вже під диктовку вела мама. Тобто це матеріал, до якого причетна вся родина.

 Прикметно, що в «Культурологічних джерелах» перед моєю щоденниковою публікацією подобенково всміхається Василь Кузан з інтерв’ю для Василя Шкірі – «Письменники будують фортеці духу, які не зможе взяти жодна ворожа сила». Файний заголовок, файна розмова! Плюс мені приємно усвідомлювати, що Володимир Фединишинець і Василь Кузан рисуються в двох однакових рубриках – «Думки вголос» і що дивовижна американка Зоряна Гарко народилася того ж дня, коли й автор чудових «Дьондят», – 25 лютого. Ще один приємнющий нюанс: опісля репинського бойка Володимира Фединишинця йде цікавезна стаття ляховецького бойка, його цімбора Михайла Беленя «Символізм бойківської писанки».

У часи тотального інтернету друковані публікації гейби капітально знецінилися, відступили на другий план, але це саме той випадок, коли й моє серце радіє. Відразу акцентувати б, що часопис іде в ногу зі шаленим часом. Нині електронна  версія «Культурологічних джерел» з усіх точок зору – стовідсоткова необхідність. Висловлюся образно: тираж 300 примірників – це що земля, натомість інтернетний наклад – це що небо. З будь-якого куточка нашої Землі людина, котра так чи інакше закорінена в Срібну Землю, може торкнутися висоти «Культурологічних джерел», напитися їхньої інтелектуальної води.

Аксіома, що будь-які  процеси – культурні, літературні, економічні – часто-густо ґрунтуються на особистих зв’язках. Ми з завідувачем інформаційно-редакційного сектору ООМЦК Мариною Офіцинською добре знайомі зі студентських філфаківських 90-х років – і ось Бог вирішив, аби це віднедавна трансформувалося в таке творче джерело.  І не можу оминути важливого факту: у 2018 році я звернувся до директора Ганни Дрогальчук з пропозицією, щоб ООМЦК  висунув мене й видавця Олександру Гаркушу на міську премію ім. Петра Скунця за альбом «Шаржі Адальберта Ерделі». І ми її отримали.

А  інакше стильний і сильний, високопрофесійний і високоякісний щоквартальний вісник «Культурологічні джерела» – це  ніби милий духовний острівець серед меркантильного моря буднів. Дай Боже йому, мовити б, джерелити наші святі й грішні душі ще довго-довго…