Поезія: віршовані силуети козацьких гетьманів у виконанні Олега Гончаренка; добірки Любові Проць, Олега Завадського, Михайла Барабаша; міні-антологія латиноамериканської поезії в перекладах з іспанської Ольги Здір; «глазовізми» від Романа Пастуха. (Відповідно: мистецьке «вживання» в образи персонажів минувшини; вигранена лірика перейнятості рідним, усталення поетики здобутого, щировільне унаочнення слова; свіжість образно іншого й  незвичного; чутливість віршника і рішучість хірурга…).

Проза: перше подання з циклу есеїв Романа Горака про Митрополита Андрея Шептицького «Увійди в радість мою»; фрагменти, а саме притчеві мініатюри, з нового роману Мирослава Дочинця «Апостол трав»; роман-дослідження Євгена Шморгуна «Громове дерево» (до чергової річниці УНР); казка Зої Павлюк «Чарівний капелюшок». (Відповідно: несподівано логічне структурування й коментування – за стаціями Хресної дороги – здебільш ексклюзивного фактажу; розмислова вигадливість оповідача-діалогізатора; добра спроба обстоювання романно-документалльними засобами правди людської й історичної; ненав᾿язлива повчальність казкарки).

Злободенне: листовне інтерв᾿ю Богдана Залізняка з діаспорним правдоборцем Миколою Дупляком «Я увесь свій вік жив Україною і для України»; переконлива розвідка Юрія Митрофаненка про трагедію «червоного отамана» Василя Боженка; опертий на особисте пошуковий нарис Олега Гончаренка «Такі різні долі нащадків задунайських запорожців, грішних і праведних поверненців у любу Україну…»

Культурницька есеїстика: «розмовні штрихи» Анни Школьникової до портрета В᾿ячеслава Цайтца, педагога й композитора, подвижника львівської школи гобоїстів і саксофоністів; стаття Володимира Гусара на осягнення філософії творчості маляра й народознавця, автора дивагідних «Мамаїв» Ореста Скопа (ними, плюс графікою Ірини Колдубай, приоздоблено зшиток).

Літературна есеїстика: Віра Тороватова – містко про особливості експериментальної поетики Василя Рябого; Левко Різник – з досвідом романіста про колізії й духовну проблематику прозових полотен відомого поета Віктора Грабовського; незабутній Петро Сорока – посутньо про талановитий гумор-сатиру Миколи Возіянова («Слова – спасителі, слова – пересторога»).