Німецький письменник, перекладач, релігійний діяч, засновник протестантського руху Мартін Лютер (по-німецьки: Martin Luther) народився 10 листопада 1483 року в саксонському місті Айслєбен у багатодітній побожній родині гірника мідних рудників. Вже п’ятилітнім хлопцем почав навчання в міській школі Мансфельда, чотирнадцятилітнім продовжив навчання в Маґдебурзі, потім – в Айзенаху, у 1501 році вступив до Ерфуртського університету, де в 1505 році отримав ступінь маґістра вільних мистецтв. Потім вступив до монастиря авґустинців в Ерфурті, де в 1506 році прийняв обітницю монаха, а в 1507 році був рукопокладений у сан священика. У 1508 році Мартін Лютер був скерований на викладання у Віттенберзький університет, де заодно продовжив навчання, а в 1512 році отримав ступінь доктора теології й отримав посаду професора. 18 жовтня 1517 року папа римський Лев Х випустив буллу про відпущення гріхів і продаж індульґенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу», а вже 31 жовтня цього ж року Мартін Лютер вибухнув критикою на цю буллу, вираженою в його «95 тезах про індульґенції». Тези були перекладені з латини на німецьку мову й (можливо, без згоди автора) надруковані й розповсюджені, внаслідок чого Мартін Лютер став архівідомим на німецьких землях. У 1519 році Мартін Лютер був викликаний за свої тези на суд і диспут у Ляйпціґ, де висловив сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства, через що папа Лев Х наклав на нього анафему. У 1520 році П’єтро з Аккольта склав папську буллу «Exsurge Domine», яку Мартін Лютер у дворику Віттенберзького університету публічно спалив, а в посланні «До християнського дворянства німецької нації» («An den christlichen Adel deutscher Nation von des christlichen Standes Besserung») оголосив, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації. Чимало істориків вважають саме цей період початком Реформації. 3 січня 1521 року папа Лев Х відлучив Мартіна Лютера від церкви, а імператор Карл V згодом оголосив його поза законом. Мартін Лютер за допомогою курфюрста Фрідріха Саксонського сховався у замку Вартбурґ, а потім перебрався до Віттенберґа, де восени 1521 року переклав Новий Заповіт на німецьку мову (робота на цим зайняла 11 тижнів). У вересні 1522 року цей переклад вийшов друком. У 1523 році була надрукована й перша частина перекладу Мартіна Лютера Старого Заповіту (повний переклад було завершено у 1534 році). Біблія Лютера витримала велику кількість перевидань (400 за перші 20 років, для прикладу). У 1525 році Мартін Лютер одружився, його дружиною стала Катаріна фон Бора, колишня черниця (у них народилося шестеро дітей: Йоганнес, Елізабет, Маґдалена, Мартін, Пауль, Марґарет). У 1529 році Мартін Лютер склав Малий і Великий катехізис, які лягли в основу «Книги Згоди». У домі Мартіна Лютера бувало багато гостей, деякі з них записували його висловлювання, що згодом були опубліковані під назвою «Лютерові застольні промови» («Luthers Tischreden»). Процес Реформації далі розвивався вже незалежно від Мартіна Лютера. Жив Мартін Лютер у Віттенберзі обтяжений родинними турботами та фінансовими проблемами, адже гонорарів за свої книги не вимагав, «вдовольняючись» професорською платнею в місцевому університеті. Помер Мартін Лютер 18 лютого 1546 року в рідному Айслєбені, куди виїхав у робочих справах.

Мартін Лютер залишив і вагомий письменницький спадок. Ціле своє свідоме життя він що два тижні (усереднено) писав новий твір. Пристрасність автора переходила і в його трактати, зокрема в «Лекції про Послання до Римлян» (1515–1516), «Про вавилонське полонення церкви» (1520), «Лист Мюльпфорту» (1520), «Відкритий лист папі Льву Х» (1520), «Про свободу християнина» («Von der Freiheit eines Christenmenschen», 1520), «Проти прокльонів булли Антихриста», «Про рабство волі» (1525), «Про євреїв та їх брехню» (1543) та інші. Задля поширення думок Реформації, Мартін Лютер використовував памфлети та балади. Понад чверть памфлетів, надрукованих на німецьких землях у перше десятиліття Реформації, належить перу Мартіна Лютера. Новинні балади Мартіна Лютера – це описи сучасних подій у віршовій формі, покладені на музику (зазвичай на відому вже мелодію), щоб їх легше було вивчити та співати.