Сербський письменник Антоніє Ісакович (по сербськи: Антоније Исаковић, Antonije Isaković) народився 6 листопада 1923 року в селі Рача Крагуєвачка в центральній Сербії. Його батько Нікола був адвокатом, а предки по його лінії – священиками. Мати Загорка походила з надзвичайно багатої родини Живановичів, у якій були фабриканти, банкіри та торговці. Проте юний Антоніє став прихильником комуністичних ідеалів, у вісімнадцятирічному віці приєднався до партизанів. У 1941–1945 роках був учасником народно-визвольної війни народів Югославії, прославився бойовою хоробрістю. У 1949 році закінчив Вищу партійну школу в Белграді, у цьому ж році став директором тижневика «НИН» («Недељне информативне новине»), у 1960–1974 роках був директором видавництва «Просвета». У 1968 році Антоніє Ісакович став членом-кореспондентом, а в 1976 році дійсним членом Сербської академії наук і мистецтв, у 1975–1981 роках був у ній секретарем Відділу мови та літератури, у 1981–1994 роках був заступником голови Сербської академії наук і мистецтв. Помер Антоніє Ісакович у Белграді 13 січня 2002 року на 78 році життя.

Антоніє Ісакович видав збірки оповідань «Великі діти» («Велика деца», 1953), «Папороть і вогонь» («Папрат и ватра», 1962), «Оповідання» («Приповетке», 1964), «Лисі пагорки» («Празни брегови», 1969), «Щока» («Образ», 1988), «Під знаком квітня» («У знаку априла», 1991). Найвідомішими з його доробку стали романи в новелах «Мить. Розмови з Чеперком» («Tрен I», 1976) і «Мить ІІ» («Трен II», 1983). Антоніє Ісакович видав також романи «Berlin kaputt» (1982), «Тихий злочин» («Миран злочин», 1992), «Господар і слуги» («Господар и слуге», 1995). Вийшли також інші прозові книжки Антоніє Ісаковича: «Промови та розмови» («Говори и разговори», 1990), «Друга частина мого віку: щоб не забути» («Други део мог века: да се не заборави», 1993), «Риба» («Риба», 1998), «Зникнення» («Нестаjање», 2000). Зібрані твори Антоніє Ісаковича в п’яти томах вийшли в 1975–1982 роках. Оповідання Антоніє Ісаковича «Ложка» («Кашика») входить до навчальної програми вивчення сербської літератури в середній школі. Антоніє Ісакович був лауреатом численних літературних премій. Під кінець життя написав мемуари.

У творах Антоніє Ісаковича розповідається про боротьбу югославських партизанів у часи Другої світової війни, про політичне протистояння четникам, про пізніші чистки в рядах комуністів представників сталіністської політики. Твори Антоніє Ісаковича, просякнуті психологізмом, аналізом дій головних героїв, вважаються одними з кращих у сербській прозі останніх десятиліть. Їх ставлять в один ряд із творами Ернеста Гемінґвея й Альбера Камю.

Антоніє Ісакович був співавтором Меморандуму Сербської академії наук і мистецтв, політичної програми великосербської політики у час перед розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Був членом Соціалістичної партії Сербії у 1990-х роках, хоча пізніше публічно відмежувався від політики Слободана Мілошевича, вимагаючи його відставки.

Антоніє Ісакович є найчастіше екранізованим сербським (і югославським) письменником, за чиїми творами знімали художні фільми («Господар і слуги», «Мить І», «Мить ІІ», «Промови та розмови»). Сам написав декілька сценаріїв для фільмів; зокрема, виступив співавтором радянсько-югославського художнього фільму «Алеко Дундич» («Алеко Дундић», 1958, режисер Леонід Луков), автором сценаріїв фільмів «Єдиний вихід» («Jедини излаз», 1958, режисери Александар Петрович і Віцко Распов), «Дві ночі в одному дні» («Две ноћи у jедном дану», 1963, режисер Раденко Остоїч), «Три» («Три», 1965, режисер Александар Петрович), «Мить» («Трен», 1978, режисер Столе Янкович), «Berlin kaputt» (1981, режисер Мілівоє Мілошевич).

Українською мовою окремі твори Антоніє Ісакович переклав Юрій Чикирисов (Двоє // Всесвіт. – 1975. – № 11; Кличко // Літературна Україна. – 1975. – 28 листопада).