Re: цензії

Білоруський письменник Якуб Колас (автонім: Костянтин Міцкевич) народивсяна хуторі Акінчиці (тепер у складі міста Стовбці Мінської області)22 жовтня 1882 року в сім’ї Міхала та Ганни (з Льосиків), які походили з села Мікалаєвщина неподалік від Стовбців. Із тринадцяти дітей, які народилися в сім’ї, вижило тільки дев’ять. Батько служив лісником у князя Радивила, мати була домогосподаркою. Незабаром після народження Костуся (як називали хлопчика вдома) родина перебралася до урочища Ласток, у 1890–1904 роках вони мешкали в лісництві Альбуць неподалік від Мікалаєвщини. У підлітковому віці великий вплив на Косьуся справив батьків брат Антось, який першим привив йому любов до літератури. Хлопець сам вивчив граматику, дві зими він вчився вдома, потім закінчив народне училище в Мікалаєвщині (1892–1894). У 1895–1897 роках готувався до вступу в учительську семінарію, багато читав. У 1898 році вступив за державний рахунок у Нясвіжську учительську семінарію, яку закінчив у 1902 році. Під час навчання писав вірші російською мовою, збирав матеріали з білоруської етнографії, записував усну народну творчість. Згодом почав писати вірші та прозу білоруською мовою.

Після семінарії у 1902–1905 роках молодий учитель працював на Поліссі, робив етнографічні записи, збирав фольклор. На перше десятиліття ХХ ст. припадає початок серйозної літературної творчості Якуба Коласа, жанровий діапазон його творів розширюється, з’являються перші публікації (найперша – надрукований 1 вересня 1906 року у віленській білоруській газеті «Наша доля» вірш, підписаний псевдонімом Якуб Колас, який залишився в нього на все життя; в цій же газеті вперше надруковано його прозовий твір – оповідання «Слабода» («Свобода»), підписаний псевдонімом Дзядзька Карусь). Тоді ж починає співпрацювати з віленською газетою «Наша ніва». У вересні 1908 року Якуб Коласбув засуджений на три роки ув’язнення за революційну агітацію; весь термін покарання відбув у мінській тюрмі, де йому вдавалося писати свої твори та переправляти їх на волю. У 1910 році у Вільні вийшла перша збірка віршів Якуба Коласа«Пісні печалі» («Песні жальбы»). Показовим для поетичної творчості Якуба Коласа є вірш «Людські сльози»:

Сльози недолі, людом пролиті,

Вами навколо просякла земля,

Ви поливали мужицькії ниви,

Ви поливали засохлі поля.

Падали градом на сірі стежини,

Гірко мішалися з пилом, з піском,

Потай лилися, відкрито лилися,

Падали долу дощами притьмом.

Сонце сушило, вітри обвівали,

Бачили зорі вас, бачила тьма…

Діти негоди, о сльози людськії!

Ліку нема вам і міри нема.

(Переклав Володимир Лучук).

У серпні 1912 року на хуторі Смольня, біля Мікалаєвщини, відбулася перша зустріч Якуба Коласа з Янкою Купалою, яка започаткувала їхню тісну дружбу. Того ж року у Вільні вийшла збірка Якуба Коласа «Оповідання» («Апавяданні»), у 1913 році в Санкт-Петербурзі з’явилися окремими виданнями оповідання «Дар Німану» («Нёманаў дар») і «Грубе поліно» («Тоўстае палена») та збірка віршованих оповідань «Пропала людина» («Прапаў чалавек»). У червні 1913 року Якуб Колас взяв шлюб із учителькою Марією Каменською, з якою вони прожили разом понад тридцять років, мали трьох синів. У 1914 році у Вільні вийшла збірка оповідань широкого тематичного діапазону «Рідні образи» («Родныя з’явы»).

Під час Першої світової війни Якуб Колас із сім’єю евакуювався в Московську губернію, де його мобілізували на військову службу. Після закінчення Олександрівського військового училища в Москві (1916) служив у запасному полку в Пермі. Влітку 1917 року у званні поручника скерований на Румунський фронт, але за станом здоров’я і як вчитель отримав звільнення від служби й виїхав до Курської губернії, де пробув до 1921 року.

Повернувшись на батьківщину, Якуб Колас закінчив розпочаті раніше поеми: художню енциклопедію життя білоруського селянства межі століть «Нова земля» («Новая зямля», 1911–1923) і «Симон-музика» («Сымон-музыка», 1911–1925), в якій висвітлюється роль митця і мистецтва в житті народу та найповніше виявилися естетичні погляди автора. У 1925 році Якуб Колас опублікував п’єсу «Страйкарі» («Забастоўшчыкі»), написав повість «На просторах життя» («На прасторах жыцця», вид. 1926).

Із середини 1920-х років Якуб Колас потрапив у поле зору радянських репресивних служб. У 1925 році на його квартирі було проведено обшук, були проведені допити. У 1930-х роках тиск на Якуба Коласа тільки посилився. Проте у 1926 році Якубові Коласу присвоїли звання народного поета Білорусії, у 1928 році він став академіком Академії наук Білорусії, у 1929 році – членом Президії та віце-президентом Академії. Починаючи з межі 1920–1930-х років, Якуб Колас потрапив у безвихідне становище, цілком залежне від ідеологічних установок, і це негативно вплинуло на його творчість. Він став заручником комуністичної системи, мимовільним пропагандистом соціалістичного реалізму. У 1926 році Якуб Колас розпочав роботу над поемою «На шляхах волі» (про події під час Першої світової війни), над якою працював упродовж десятиліть, але таки не закінчив. Тема драматичних воєнних подій відображена теж у п’єсі «Війна війні» («Вайна вайне», 1927–1931, остання редакція 1938). Подіям громадянської війни присвячена повсть «Трясовина» («Дрыгва», 1933) і створена на її основі п’єса «У пущах Полісся» («У пушчах Палесся», 1937). У ці роки Якуб Колас багато працював у галузі перекладу.

Від 1941 року під час війни Якуб Колас жив у Клязьмі, Ташкенті, Москві. Тоді видав поетичні збірки «Відімстимо» («Адпомсцім», 1942), «Голос землі» («Голас зямлі», 1943), поеми «Суд у лісі» («Суд у лесе», 1942), «Відплата» («Адплата», 1944). У кінці 1944 року Якуб Коласповернувся до Мінська. Після війни, з середини 1940-х років і до кінця життя Якуб Коласпрацював в Академії наук Білорусії, був активним громадським діячем, турбувався долею білоруської мови.

На початку 1950-х років Якуб Коласбрав участь у якості наукового редактора в підготовці першого видання «Російсько-білоруського словника» (1953). У 1954 році закінчив повість «На розстанях» («На ростанях»), в якій описані події 1906–1911 років. Вона стала третьою, останньою (разом із двома попередніми – «У поліській глушині» («У палескай глушы», 1923) і «У глибині Полісся» («У глыбі Палесся», 1926)) частиною однойменної трилогії – одного з перших білоруських романів.

Усе життя Якуб Колас напружено працював, в останнє десятиліття хворів на запалення легенів 26 разів. Помер за своїм робочим столом13 серпня 1956 року в Мінську.

У 1959 році встановлено літературну премію імені Якуба Коласа (з 1965 року – Державна премія Білорусії ім. Якуба Коласа).

Творчість Якуба Коласа частково переплітається з українською літературою. Якуб Колас присвятив Тарасові Шевченкові вірші «Пам’яті Тараса Шевченка» (1909) і «Боянові-Кобзареві» (1939), статті «Його слово лунає над цілою країною» та «Великий художник слова», дослідження «Шевченко і білоруська поезія». За редакцією Якуба Коласа та Янки Купали у 1939 році вийшов «Кобзар» Тараса Шевченка білоруською мовою. Якуб Колас переклав низку творів Шевченка (поеми «Гайдамаки», «Сова», «Єретик», «Гамалія», «Марія», «Неофіти», «Невольник», вірші «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине» та інші). Якуб Колас написав статтю про Івана Франка «Співець дружби і братерства народів» (опубл. 1956). Якуб Колас досить часто бував в Україні, підтримував приятельські стосунки з Павлом Тичиною (який присвятив Якубові Коласу статтю «Могутній, прекрасний», 1962) і Максимом Рильським (який написав вірш «Якубу Коласу», 1952). Постаті Якуба Коласа присвячений вірш Володимира Лучука «Початок Якуба Коласа» (1982).

Українською мовою окремі твори Якуба Коласа переклали В. Щурат, О. Сорока, І. Кулик, А. Панів, М. Рильський, П. Тичина, М. Терещенко, В. Сосюра, П. Дорошко, С. Олійник, Т. Масенко, Г. Вігурська, М. Полотай, О. Ющенко, С. Крижанівський, Б. Степанюк, В. Лучук, Р. Лубківський та інші (Прокурор. – Харків, 1930; Вибрані твори. – Київ, 1951; Війна війні. – Київ,1956; Дід Талаш. – Київ,1971; Думки в дорозі. – Київ,1972; Савось-бешкетник. – Київ,1981; На розстанях. – Київ,1982; [Вірші] // Слов’янська ліра. – Київ,1983; [Вірші] // Лучук В. Друзі: Переклади. – Львів, 1987).