Білоруський письменник Уладзімір Дубовка (по-білоруськи: Ўладзімір Дубоўка) народився 15 липня 1900 року в селі Огородники на Віленщині (тепер Поставського району Вітебської області) в сім’ї робітника. У 1915 році родина Дубовок переїхала на постійне місце проживання в Москву. У 1918 році Уладзімір Дубовка закінчив Ново-Вілейську вчительську семінарію. У 1918–1920 роках вчителював у Тульській губернії. У 1920–1921 роках служив у Червоній армії. Після демобілізації працював методистом та інспектором білоруських шкіл Наркомату освіти РРФСР і навчався на творчому відділенні Вищого літературно-художнього інституту ім. Валерія Брюсова, який закінчив у 1924 році. У 1922–1925 роках працював редактором білоруського видання «Вісника ЦВК, РНК і РПО СРСР», одночасно був відповідальним секретарем представництва Білорусі при уряді СРСР. У 1924–1927 роках викладав білоруську мову в Комуністичному університеті народів Заходу. У 1926–1930 роках був редактором «Збору законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду СРСР». Незважаючи на те, що постійно жив у Москві, брав активну участь у білоруському літературному житті, був членом літературних об’єднань «Молодняк» («Маладняк») і «Узвишшя» («Узвышша»), першим редактором часопису «Білоруський піонер» («Беларускі піянер»). Щоб уникнути цензури, деякі вірші друкував у західнобілоруському часописі «Білоруська культура» (Беларуская культура»). Арештований 20 липня 1930 року в Кремлі у справі Союзу визволення Білорусі; 10 квітня 1931 року засуджений на 5 років заслання в Яранськ. У липні 1935 року термін заслання продовжено на 2 роки. У листопаді 1937 року засуджений на 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у Кіровській області, Чувашії, на Далекому Сході. У неволі літературною працею не займався. Знову арештований 16 лютого 1949 року в Грузії, засуджений до 25 років позбавлення волі. Остаточно реабілітований 15 листопада 1957 року. Після реабілітації жив у Москві, де й помер 20 березня 1976 року.

Першого вірша Уладзімір Дубовка надрукував у газеті «Радянська Білорусь» («Савецкая Беларусь») у 1921 році. Вийшли такі поетичні збірки Уладзіміра Дубовки: «Круча» («Строма», 1923), «Очерет» («Трысцё», 1925), «Сrеdо» (1926), «Наля» (1927), «Поліська рапсодія» («Палеская рапсодыя», 1961), «Вірші» («Вершы», 1970).

Уладзімір Дубовка написав поеми «Там, де кипариси» («Там, дзе кіпарысы», 1925) і «І пурпурових вітрил надимання» («I пурпуровых ветразей узвівы», 1939).

Вийшло декілька книжок віршованих казок для дітей: «Чудова знахідка» («Цудоўная знаходка», 1960), «Квітки – сонцеві дітки» («Кветкі – сонцавы дзеткі», 1963), «Казки» («Казкі», 1968), «Золоті зернята» («Залатыя зярняты», 1975), а також окремі казки: «Як синячок до сонця літав» («Як сінячок да сонца лётаў», 1961), «Дивовижні пригоди» («Дзівосныя прыгоды», 1963), «Пестунка» («Мілавіца», 1964).

Уладзімір Дубовка є автором повістей для дітей «Жовта акація» («Жоўтая акацыя», 1967), «Ганна Алелька» (1969) і «Як Алик у тайзі заблукав» («Як Алік у тайзе заблудзіўся», 1974), а також книжки спогадів-оповідань «Пелюстки» («Пялёсткі», 1973).

Вибрані твори Уладзіміра Дубовки у двох томах виходили двічі (1959, 1965).

Уладзімір Дубовка виступав із літературно-критичними, публіцистичними та науковими статтями з питань білоруської мови, літератури, культури. Відомий Уладзімір Дубовка і як перекладач; зокрема, з англійської мови переклав «Сонети» Вільяма Шекспіра (1964), поеми Джорджа Байрона «Шильйонський в’язень» і «Бронзовий вік», його ж містерію «Каїн» (1963).

Уладзімір Дубовка став лауреатом літературної премії ім. Янки Купали (1962) за збірку «Поліська рапсодія».

Уладзімір Дубовка брав участь у відзначенні 110-х роковин від дня народження Тараса Шевченка у Харкові (1924). Про Шевченка та його вплив на свою творчість писав у статті «Серцем жити і людей любити…», в автобіографічних нарисах «Серед добрих людей» і «Мій життєпис». Шевченкові Уладзімір Дубовка присвятив вірш «Уклонюся низько», написаний у 1959 році під час перебування у Каневі. У липні-серпні 1925 року перебував в Україні для встановлення зв’язків білоруського літературного об’єднання «Молодняк» зі Спілкою пролетарських письменників «Гарт», виступав у Харкові на літературних зустрічах. Білоруською мовою переклав окремі твори Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри (з яким потоваришував і присвятив йому вірш).

Українською мовою окремі твори Уладзіміра Дубовки переклали Іван Кулик, Терень Масенко, Дмитро Паламарчук, Володимир Лучук, Борислав Степанюк, Олександр Підсуха, Роман Лубківський, Олесь Шевченко та інші ([Вірші] // Нова Білорусь. – Київ, 1929; [Вірші] // Білоруська радянська поезія: Антологія: В 2 т. – Київ, 1971. – Т. 1; О Білорусь, моя шипшино // Слов’янське небо. – Львів, 1972; Як синячок до сонця літав. – Київ, 1974; Як Алик у тайзі заблукав. – Київ, 1977; Старобинська казка – солегорська билиця // Лучук В. Чарівний глобус. – Львів, 1977).