Литовська письменниця Юдита Вайчюнайте (по-литовськи: Judita Vaičiūnaitė) народилася 12 липня 1937 року в Каунасі в родині лікаря-психіатра. У 1959 році закінчила історико-філологічний факультет Вільнюського університету. Паралельно з навчанням в університеті відвідувала музичну школу. Друкуватися почала в 1956 році. Працювала в редакції щотижневої газети Спілки письменників Литви «Література і мистецтво» («Literatūra ir menas»), в редакціях тижневиків «Говорить Вільнюс» («Kalba Vilnius») і «Новини опівдні» («Naujasis dienovidis»). Померла Юдита Вайчюнайте 11 лютого 2001 року у Вільнюсі.

Юдита Вайчюнайте видала низку поетичних збірок, серед них такі: «Весняні акварелі» («Pavasario akvarelės», 1960), «Мов зелене вино» («Kaip žalias vynas», 1962), «За сонячним глобусом» («Per saulėtą gaublį», 1964), «Флюґери» («Vėtrungės», 1966), «Під північними гербами» («Po šiaurės herbais», 1968), «Кольорові малюнки» («Spalvoti piešiniai», 1971), «Повторення» («Pakartojimai», 1971), «Сонце-мандрівник» («Klajoklė saulė», 1974), «У місяці незабудок» («Neužmirštuolių mėnesį», 1977), «Кульбаби тротуару» («Šaligatvio pienės», 1980), «Скрипка» («Smuikas», 1984), «Зимовий дощ» («Žiemos lietus», 1987), «Тінь години» («Šešėlių laikrodis», 1990), «Вулиця човна» («Gatvės laivas», 1991), «Сірий північний будинок» («Pilkas šiaurės namas», 1994), «Вінки континенту» («Žemynos vainikai», 1995), «Дзеркало дитинства» («Vaikystės veidrody», 1996), «Коли розгортається папірус: Орієнтальні вірші» («Kai skleidžiasi papirusas: Orientalistiniai eilėraščiai», 1997).

Лірика Юдити Вайчюнайте побудована на складних переживаннях; тема кохання, яка домінує в її віршах, сповнена внутрішньої гармонії та протиріч. Не цуралася Юдита Вайчюнайте і соціальних тем, що відображено, зокрема в її вірші «З розділу “Єдиному місту”» (епіграфом до якого слугує надпис на меморіальній таблиці на одній із центральних площ Вільнюса: «Тут були страчені ватажки селянського повстання 1863 року, борці за свободу литовського народу»):

Ланцюг розгойдався. Дзвенить, брязкотить... 

Присилуй мовчать його пісню трикляту! 

Сягнути б рукою у небо на мить, 

віки, що проходять, вітати... 

Не вдарить кулак, бо закутий кулак. 

Нехай хоч тернове підніметься чоло! 

Хай вчує лице, грізне, зболене, як – 

світає навколо.

Лиш банди жандармів... Кривава імла 

холоне на Лукиській площі... 

Та вирвалась воля з рук ката. Несла 

свій клич понад світом урочо!

Їй тісно за дротом. Із камер вона 

до сонця відважно злетіла. 

Не вбито її. Ні петля навісна, 

ні куля її не згубила.

Знамена свободи повстанці несли, 

за неї вмирати готові... 

А роки спливали, а роки ішли. 

Свобода сюди повернулася знову.

(Переклала Оксана Сенатович).

П’єса для дітей «Казка провулку» («Skersgatvio pasaka») була поставлена вільнюським Молодіжним театром у 1972 році, у тому ж році була поставлена також п’єса «Плащ» («Apsiaustas») Каунаським драматичним театром. Перу Юдити Вайчюнайте належить також п’єса «Весняна флейта» («Pavasario fleita», 1980).

Для дітей Юдита Вайчюнайте видала збірки віршів «Балкон на п’ятому поверсі» («Balkonas penktame aukšte», 1975) і «Карусельний олень» («Karuselės elnias», 1981) та одноактну п’єсу-казку для молодшого шкільного віку «Місячна квітка» («Mėnulio gėlė», 1979). Юдита Вайчюнайте написала книжку спогадів про свої дитячі роки «У дзеркалі дитинства» («Vaikystės veidrody», 1996).

Юдита Вайчюнайте є лауреатом «Весни поезії» (1978), Державної премії Литви (1986), премії Балтійської асамблеї (1996), премії Спілки письменників Литви (2000). Отримала офіцерський хрест Ордену Великого князя Литовського Гедимінаса (1997).

Юдита Вайчюнайте переклала віршовані тексти для литовського видання «Аліси в Задзеркаллі» Льюїса Керрола.

Українські враження Юдити Вайчюнайте відображені в її поетичному циклі «Карпатські сніги». Юдита Вайчюнайте переклала з української вірші Богдана Ігоря Антонича, Миколи Вінграновського, Тамари Коломієць.

Українською мовою окремі вірші Юдити Вайчюнайте переклали Платон Воронько, Любов Забашта, Оксана Сенатович, Володимир Затуливітер, Станіслав Зінчук та інші ([Вірші] // Подарунок з Німану. – Київ, 1963; [Вірші] // Хвилі Німану: Молода поезія Литви. – Київ, 1974; [Вірші] // Литовська радянська поезія: Антологія. – Київ, 1985). Переспів вірша Юдита Вайчюнайте «Орфей і Евридіка» здійснив Володимир Лучук.