Головна\Події\Культура

Події

23.06.2018|08:31|Іван Лучук

Срібний шлях прогулянки в небо

119 років з дня народження Ґустава Крклеца

Хорватський письменник Ґустав Крклец (по-хорватськи: Gustav Krklec) народився 23 червня 1899 року в селі Удбіня поблизу Карловця в центральній Хорватії. Він був першою дитиною в подружжя Крклеців – Авґуста й Герміни (уродженої Веллс). Дитинство провів у Марушевці в Хорватському загір’ї, дитячі враження справили вплив на всю його поетичну творчість. До гімназії ходив у Вараждіні, Загребі та Сушаку. Від ранньої молодості Ґустав був спритним і темпераментним, дух спротиву був визначальним для його характеру. Через участь у протестах проти бана Цувая він змушений був покинути вараждинську гімназію і записатися до загребської. Через погані оцінки знову мусив міняти гімназію, тож поїхав у Сушак. Після матури у 1918 році на початку осені записався до Вищої сільськогосподарської школи (Hochschule für Bodenkultur) у Відні. Після краху австро-угорської монархії повернувся з транспортом боснійських вояків у Загреб, із торбами, повними експресіоністичних часописів і публікацій. Тоді ж записався на філософський факультет Загребського університету, але провчився там лише три семестри.

Ґустав Крклец увійшов у літературу дуже молодим, майже одночасно з Мирославом Крлежею, Іво Андричем, Тіном Уєвичем. У 1918 році в загребському літературному часописі «Літературний південь» («Književni jug»), редактором якого був Іво Андрич, Ґустав Крклец опублікував свого першого вірша «Дорога в ніч» («Put u noć»). Першою поетичною збіркою Ґустава Крклеца стала «Лірика» («Lirika», 1919), книжечка на 54 сторінки, до якої увійшли вірші, друковані в часописах та написані в гімназійні роки. Видавець не надіявся на успіх книжки, автор якої замість гонорару взяв декілька авторських примірників. Але всупереч скепсису видавця наклад збірки був розпроданий через декілька тижнів, тож її довелося додруковувати ще того ж року. Хоча «Лірика» є першою надрукованою збіркою Ґустава Крклеца, він ще раніше підготував до друку збірку під назвою «Живі душі» («Žive duše»), але до друку не дійшло через непорозуміння з белградським видавцем. У 1919 року в серії загребської Югослов’янської драматичної бібліотеки «Сцена» вийшла драма Ґустава Крклеца «Гробниця» («Grobnica»). Цю «рапсодію на три дії» Міський театр у Вараждіні поставив її 4 лютого 1920 року. Дія п’єси відбувається в старій курії Брез’є у північній частині Хорватського загір’я. Спільно з Антуном Бранком Шимичем і Ніком Мілічевичем у 1919 році Ґустав Крклец редагував знаменитий часопис «Напад» («Juriš»). Цього ж року Ґустав Крклец одружився з Персідою Карснієвич, з якою прожив у шлюбі до 1925 року. У 1920 році Ґустав Крклец деякий час жив у Цриквениці, де працював секретарем у дитячому будинку, директором якого тоді був Владимир Назор. Там закінчив «трагікомічну п’єску без претензій» «Останній Пан» («Posljednji Pan»), над якою почав працювати ще гімназистом і яку так і не опублікував. Наступного 1921 року в Загребі вийшов із друку перший і єдиний роман Ґустава Крклеца «Бездомні» («Beskućnici»). Це сентиментальний і романтично поетизований роман, присвячений його «втраченому поколінню», деформованому війною. Того ж року вийшла і його друга поетична збірка «Срібний шлях» («Srebrna cesta»). Як і перша збірка, вона здобула великий успіх. Ці обидві збірки просякнуті імпресіоністичним сприйняттям світу, буянням молодості, відчуттям близькості до природи. У той час, коли воєнні рани ще не загоїлися, а всі людські та моральні цінності були приспані, збірка здобула широкий розголос серед публіки, стала навіть «улюбленицею критики». Тоді Ґустав Крклец жив переважно в Празі, але часто приїжджав на батьківщину.

Від 1922 року Ґустав Крклец жив у Белграді, де вів справді дивне двояке життя. Удень він працював як серйозний і цінний службовець банку, а ночі проводив у богемному середовищі, до якого належали відомі поети Владислав Петкович-Діс, Растко Петрович, Раде Драїнац та інші. У квітні 1923 року Ґустав Крклец здійснив поїздку до Афін, у серпні відвідав у Мостарі вже хворого поета Алексу Шантича. У тому ж році вийшла його наступна збірка «Нові вірші» («Nove pjesme»), в якій ще виразніше проступили і раніше присутні в його поезії екзистенційні пошуки якогось іншого піднебесся, світлішого дня. Ритм його віршів стає жорсткішим, а ліричний вислів зрілішим. На початку 1926 року в Белграді вийшла поетична збірка Ґустава Крклеца «Кохання птахів» («Ljubav ptica», 1926), за яку він отримав першу значну нагороду – премію за мову Сербської академії наук. Завдяки цій премії, він відвідує Париж, де знайомиться з Ернестом Гемінґвеєм, Ісааком Бабелем, Іллею Еренбургом. У травні того ж року відвідав Берлін як член югославської делегації на IV. міжнародному конгресі ПЕН-клубу. Там познайомився з багатьма письменниками. Після закінчення конгресу в товаристві Джона Ґолсуорсі поїхав на запрошення Товариства чехословацьких письменників до Праги, де познайомився з Карелом Чапеком. У 1927 році Ґустав Крклец видав поетичну збірку «Прогулянка в небо» («Izlet u nebo») і здійснив поїздку до Варшави. У 1928–1929 роках часто відвідував вже хворого Іво Войновича, який був його кумом. У 1929 році Ґустав Крклец став працювати редактором у видавництві «Ноліт», пробув на цій посаді до 1933 року. У ці роки друкує свої вірші в багатьох часописах. 4 травня 1932 року у Загребі відбулася прем’єра «народної опери на три дії» «Підстрижено, скошено…» («Striženo, košeno…») Крешимира Барановича, для якої лібрето написав Ґустав Крклец як «народну розповідь у п’яти картинах» (публ. 1947). Того ж 1932 року вийшли зібрані твори Ґустава Крклеца у двох томах, куди увійшла вся його дотогочасна поезія.

У ті роки Ґустав Крклец все більше уваги приділяє перекладацькій роботі. Він переклав прозові твори Людвіґа Ренна («Війна»), Максима Горького («Дитинство»), Ісаака Бабеля («Одеса»), Еріха Кестнера («Еміль і детективи»). У 1933 році взяв участь у конгресі ПЕН-клубу в Дубровнику. В той час його вірші перекладають багатьма мовами: німецькою, французькою, угорською, чеською, румунською, англійською. Водночас сам Ґустав Крклец наче повністю байдужіє до поезії, припиняє писати, про що й сам вказує у тексті «Меч і перо» («Mač i pero»): «Я тоді (десь коло 1936 року) раптом відійшов від літератури і декілька років не написав ні слова». Напередодні Другої світової війни у 1940 році вийшла нова поетична збірка Ґустава Крклеца «Сон під березою» («San pod brezom») двома виданнями. У віршах цієї збірки домінує тема батьківщини і прагнення до досконалості.

Друга світова війна застала Ґустава Крклеца в Белграді, де він пережив бомбардування міста. У вересні 1941 року він переселився в Земун, а 1 жовтня одружився з Мір’яною Йованович. У цей час він все більше заглиблюється в себе, тяжко переживаючи смутні часи, що відображено у збірках «Дарунки для безіменної» («Darovi za bezimenu», 1942) і «В’язниця часу» («Tamnica vremena», 1944). Спільно із ще п’ятьма поетами (Франо Алфіревич, Саліх Алич, Нікола Шоп, Владо Влаїсавлєвич, Іво Балентович) Ґустав Крклец був автором колективної збірки «Поранена чайка» («Ranjeni galeb», 1942). Після бомбардування Земуна в кінці березня 1944 року Ґустав Крклец переселився в Сланкамен. Під кінець війни відвідав хвору матір у Загребі, але не зміг повернутися у Сланкамен, тож на деякий час залишився у Самоборі, де його й застав кінець війни.

У вересні 1945 році Ґустав Крклец перебрався до Загреба, у лютому 1947 року там у нього народилася дочка Катаріна. Після війни працював у видавця Стефановича, співпрацював із виданням «Керемпух» («Kerempuh») від його першого випуску, писав там під псевдонімами Gavran і Kum Gavran. Потім працював у Видавничому інституті Хорватії та видавництві «Зоря» («Zora») до 1951 року. Як редактор «Зорі», підготував до друку коло 150 книжок, паралельно займаючись і перекладацькою працею. У 1947 році вийшли з друку «Вибрані вірші» («Izabrane pjesme»), а в 1949 році – книжка «Три поеми» («Tri poeme»), за яку він отримав премію Ради з культури Хорватії. У 1950–1953 роках був редактором часопису «Хорватське коло» («Hrvatskokolo»), а в 1954 році вийшов на пенсію. У 1951 році Ґустав Крклец став членом Югослов’янської академії наук і мистецтв, того ж року видав збірку «Лірична п’ятирічка» («Lirska petoljetka»). У 1950–1954 роках Ґустав Крклец очолював Матицю хорватську. У 1954 році вийшла збірка літературно-критичних записів Ґустава Крклеца «Особи й пейзажі» («Lica i krajolici», 1954). У 1955 році вийшла збірка віршів «Дзюрчання життя» («Žubor života»), за яку він роком пізніше отримав премію Товариства письменників Хорватії. Спільно зі Славком Єжичем Ґустав Крклец упорядкував «Антологію світової лірики» («Antologija svjetske lirike», 1956). Гумором і спостережливістю відзначаються нотатки Ґустава Крклеца «Листи Мартина Липняка з провінції» («Pisma Martina Lipnjaka iz provincije», 1959). У ті роки Ґустав Крклец написав чимало епіграм, оновивши цей занехаяний в хорватській літературі жанр. У 1960 році вийшла збірка літературно-публіцистичних нотаток «Нічні друзки» («Noćno iverje»), за яку він наступного року отримав Премію міста Загреба. У 1961 році вийшла збірка віршів «Листок на вітрі» («List na vjetru»), тоді ж і нове видання «Вибраних віршів», за яке він отримав премію ім. Йована Йовановича-Змая Матиці сербської. У 1962 році вийшли збірки «Вірші, епіграми й байки» («Pjesme, epigrami i basne») і «Вибрані епіграми» («Izabrani epigrami»). У 1966 році вийшла збірка нотаток «Нові нічні друзки» («Novo noćno iverje»), у 1967 році – поетична збірка «Пташиний спів» («Ptičji pjev»).

У 1969 році Ґустав Крклец отримав найвищу літературну премію Хорватії – ім. Владимира Назора за сукупний доробок. У 1970 році вийшли літературно-критична книжка «Письменники і твори» («Pisci i djela») і поетична збірка «Сон літньої ночі» («San ljetne noći»). Як і в молодості, в ці роки Ґустав Крклец багато подорожував, побував у багатьох країнах. Крім віршів і статей, Ґустав Крклец часто друкував актуальні замітки про світову літературу, за якою слідкував до кінця життя. У 1974 році Ґустав Крклец став головою Товариства письменників Хорватії (обирався на дві каденції), а потім став головою Спілки письменників Югославії. У 1976 році Ґустав Крклец після декількох напружених поїздок захворів, а восени хвороба його прикувала до ліжка. Будучи хворим, Ґустав Крклец ще встиг побачити свої «Вибрані твори» («Odabrana djela», 1977) в шести томах. Помер Ґустав Крклец 30 жовтня 1977 року в Загребі. Поховали Ґустава Крклеца з найвищими почестями на загребському цвинтарі Мирогой.

Вірші є найважливішою частиною літературного доробку Ґустава Крклеца. Багато віршів Ґустава Крклеца стали хрестоматійними. Попри прозору і яскраво виражену життєлюбність, у віршах часто з’являються й мотиви метафізичного смутку. У доробку Ґустава Крклеца дуже багато сонетів. На думку Євгена Пащенка, основними темами поезії Ґустава Крклеца є «людські почуття, рідна природа, місія поета в суспільстві». Як переплітаються людські почуття з описом природи видно хоча б у вірші «Озеро»:

 

Молоком сріблястим сяють небозводи, 

озеро дрімає. Ліс рудий навколо, 

пливемо в кохання. Небеса, і води 

й береги кружляють. Літо вже схололо.

 

Невесела осінь. Крізь кущі тернини 

пролітають хмари, далеч вечоріє. 

Та допоки світять ниті павутини, 

слід од наших весел на воді чорніє.

 

Перед нами простір – синя далина вся,

і ростуть за обрій попелясті тіні;

тиша. Тільки часом звір, що розридався, 

крикне та озветься пугач десь в дубині.

 

Ми також самотні, будучи на волі, 

визволені з будня, із ясного мрева, 

наче звірі в лісі, наче птиці в полі, 

наче ті заснулі галузки й дерева.

 

Пливемо в кохання крізь краї лісисті, 

сутінь затуляє нам дрімливі очі. 

Слухаєм, як пісню, дощ в осіннім листі, 

дорогий і тихий дощ посеред ночі.

 

Ні, не з цього світу озеро глибоке, 

безкінечне плесо поза рідним гаєм. 

Пливемо й проходять незліченні роки, 

а куди несуть нас хвилі, ми не знаєм.

 

(Переклав Дмитро Павличко).

 

Ґустав Крклец написав чимало пройнятих легким гумором віршів для дітей. У 1946 році видав збірки віршів для дітей «Піонери будують» («Pioniri grade») і «Шлях у життя» («Put u život»), а наступного року – «Піонери садять ліс» («Pioniri pošumljavaju»). Ґустав Крклец видав ще чимало книжок для дітей, найвідомішою з яких тоді стала збірка «Телеграфні байки» («Telegrafskebasne»,1952). Окрім інших, вийшли ще збірки «Квітки» («Cvijeće», 1952), «Дзвіночок на хвості» («Zvonce o repu», 1954), «Дерев’яний велосипед» («Drveni bicikl», 1964), «Ластівка над містом» («Lastavica nad gradom», 1966), «Мавпа і окуляри» («Majmun i naočale», 1967), яка за наступні десять років витримала сім перевидань і була перекладена багатьма мовами, «Дерев’яні хлопчаки» («Drveni klinci»), «Чорний дрізд» («Crni kos») та інші.

Українською мовою окремі вірші Ґустава Крклеца переклав Дмитро Павличко (Озеро // Мала антологія хорватської поезії в перекладах Дмитра Павличка. – Київ, 2008).

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери