Чеський письменник Станіслав Костка Нейман (по-чеськи: Stanislav Kostka Neumann) народився 5 червня 1875 року в Празі в родині адвоката Станіслава Неймана, депутата Райхсрату та Чеського ляндтаґу. Навчався у гімназії в Празі, але через слабі успіхи в навчанні перейшов до Торговельної академії, з якої був виключений. Будучи студентом, він зустрічався з робітниками та відвідував соціал-демократичні зібрання. Почав співпрацювати з газетою «Голос нації» («Hlas národa»). Був учасником організації чеської студентської та робітничої молоді «Омладина», за що був засуджений у 1893 році до однорічного ув’язнення, яке відбував у тюрмі міста Пільзень-Бори. В одиночній камері написав свою першу збірку віршів «Nemesis, bonorum custos» (у перекладі з латини «Справедливість – вартова добрих»), яка була видана в 1895 році. Дебютна збірка Станіслава Костки Неймана була написана під впливом реалістичної та натуралістичної творчості Йозефа Сватоплука Махара. Наблизився до декадентського (символістського) часопису «Сучасний огляд» («Moderní revue»), який видавали Арношт Прохазка та Їржі Карасек зі Львовиць. 

У 1896 році видав дві поетичні збірки «Я – апостол нового життя» («Jsem apoštol nového žití») і «Апострофи горді та пристрасні» («Apostrofy hrdé a vášnivé»), а в 1897 році – одну: «Слава сатани між нами» («Satanova sláva mezi námi»). Це типово декадентські збірки. «Я – апостол нового життя» є вираженням невдоволення від невдач прогресивного руху; тут поет використовує багато абстрактних суспільних алегорій. Збірка «Апострофи горді та пристрасні» написана вільним віршем, у ній відчувається надія на відродження індивідуальності людини. Ключовим віршем збірки «Слава сатани між нами» є «Ave Satan», де герой вірша є символом бунту. Вірш «Я розцвів над багном» («Vypučel jsem nad bahna») є самовихвалянням і самовозвеличенням, у ньому автор підноситься над навколишнім брудом.

Після відвідин гірників у Мостецьку та Тепліцьку став анархістом і провідником анархістських бунтівників, організатором їхнього гурту навколо часопису «Новий культ» («Nový kult»), який видавав у 1897–1905 роках. При цьому часописі у 1902 році став співзасновником Есперантистського клубу в Празі; мову есперанто вивчив настільки, що міг спільно з Карлом Достелем-Лютиновим писати нею вірші. Збірка «Сон про натовп розпачливих та інші вірші» («Sen o zástupu zoufajících a jiné básně», 1903) також була декадентською. У ній автор особливу увагу звертає на щоденне життя, звичайні людські радості й печалі. Титульний вірш «Сон про натовп розпачливих» є важкозрозумілим. Сатана там є символом життя, а навколо страшна біда; виражена там також думка про необхідність існування сильних особистостей – провідників. Еротичний вірш «Пагорб убогих кохань» («Stráň chudých lásek»), у якому йдеться про коханців, які любляться на трав’янистому схилі під поламаним хрестом, є символом подолання християнства.

У 1899 році Станіслав Костка Нейман одружився з Камілою (уродженою Кремовою); їхній син Станіслав став згодом відомим актором. У 1904 році Станіслав Костка Нейман вирушив зі своєю новою подругою Боженою Годачовою до Відня, де пережив кризу анархізму у зв’язку з боротьбою за загальне виборче право. У 1905–1915 роках жив у Моравії, спершу в Речковицях, а потім у Біловицях над Світавою. Там почував себе цілком щасливим, відмовився від анархізму, почав цікавитися природою. Разом із братами Чапеками взяв участь в «Альманаху на 1914 рік», який відкидав символізм та індивідуалізм, а пропагував «цивілізм». У цей час Станіслав Костка Нейман видав поетичні збірки «Жменька квітів з різних сезонів» («Hrst květů z různých sezón», 1907), «Чеські пісні» («České zpěvy», 1910), «Книга лісів, вод і пагорбів» («Kniha lesů, vod a strání», 1914), «Богині, святі, жінки» («Bohyně, světice, ženy», 1915). Збірка «Книга лісів, вод і пагорбів» є одним із найкращих зразків пейзажної лірики в чеській літературі. У ній оспівано моравський край; поет роздумує над сенсом життя і висловлює гасло, що людина повинна жити повним життям. Адже чуттєвий досвід дає їй радість від життя. Людина є невід’ємною частиною природи. Її метою є ідеал вільної людини. Похвалою землі є один еротичний вірш, де вона персоніфікована в образі чуттєвої жінки.

Під час Першої світової війни Станіслав Костка Нейман був на албанському фронті водієм санітарної машини. Після демобілізації працював редактором газети «Голос нації». У 1918–1920 роках був депутатом Революційних народних зборів Чехословацької республіки від Чехословацької соціалістичної партії. Там належав до лівого крила анархо-комуністів. У 1918 році видав дві поетичні збірки «Тридцять пісень з розрухи» («Třicet zpěvů z rozvratu») і «Нові пісні» («Nové zpěvy»), а в 1920 році – поетичну збірку «Книга молодості та впертості» («Kniha mládí a vzdoru») та книжку статей «Хай живе життя» («Ať žije život»). Збірка «Нові пісні» позначена захопленням футуризмом, складається вона із трьох розділів: «Пісні дротів» («Zpěvy drátů»), що прославляють техніку, «Пісні з гуркоту» («Zpěvy z lomozu»), що прославляють техніку зі знанням негативних наслідків, «Пісні тиші» («Zpěvy z ticha»), що ідеалізовано оспівують природу. До збірки «Книга молодості та впертості» увійшли вірші, написані у 1895–1902 роках; у них відображені відчуття поета після звільнення з в’язниці; символізм і декаданс формують поетів індивідуалізм. Книжка «Хай живе життя» складається зі статей 1913–1914роках про нове мистецтво, про нову соціальну поезію, яка оцінюється із позицій «цивілізму».

У 1918 році Станіслав Костка Нейман заснував часопис «Червень» («Červen»), намагаючись продовжити там передвоєнну лінію «нового мистецтва». У 1919–1921 роках був редактором часопису «Стовбур» («Kmen»), у 1922–1924 роках – часопису «Пролеткульт» («Proletkult»). Там опублікував марксистсько-ленінські статті «Пролетарська культура» («Proletářská kultura», 1921) та «Агітаційне мистецтво» («Agitační umění», 1923). Станіслав Костка Нейман був ініціатором пролетарської поезії, започаткував її агітаційний струмінь. У 1920-х роках Станіслав Костка Нейман став одним із співзасновників Комуністичної партії Чехословаччини. ПісляVз’їзду КПЧ (1929) підписав «Маніфест семи» («Manifest sedmi»), за що був виключений із партії.

У 1922 році вийшли військові спогади Станіслава Костки Неймана «Ельбасан» («Elbasan. Válečné vzpomínky»), у 1923 році – збірка агітаційної поезії «Червоні пісні» («Rudé zpěvy»). Його пролетарська поезія насичена закликами та гаслами. Ставлення до люду є гуманістичне. До збірки входять два розділи: «Пісні праці» («Písně práce») і «Пісні клятви» («Písně klení»). Вірші насичені пафосом, ми-форма означає колективізм; більшість віршів є верлібрами. Книжка природничих статей «З міста й назад» («S městem za zády», 1923) включає матеріали, написані в 1907–1915 роках, у них витворено компроміс протиставлення лісу та міста, любові та необхідності.

Від 1924 до 1934 року Станіслав Костка Нейман жив у Черчанах. Тоді створив свої праці «Військові цивільні» («Válčení civilistovo», 1925), «Історія любові» («Dějiny lásky», 1925), «Браґоджа та інші військові спогади» («Bragodža a jiné válečné vzpomínky», 1928), «Французька революція» («Francouzská revoluce», 1929–1930), «Історія жінки» («Dějiny ženy», 1931–1932), «Моногамія. Від Масарика до Рассела, від Рассела до соціалізму» («Monogamie. Od Masaryka k Russelovi, od Russela k socialismu», 1932). У 1932 році вийшов роман Станіслава Костки Неймана «Золота хмара» («Zlatý oblak»), а в 1933 році – поетична збірка «Любов» («Láska»), яка складається із трьох попередніх збірок: «Пісні про єдині речі» («Písně o jediné věci», 1927), «Печаль» («Žal», 1931) і «Червова дама» («Srdcová dáma», 1932). Це збірка інтимної поезії, любовної й особистісної лірики, оспівування кохання у всіх його привабах. Яскравим прикладом є хоча б вірш «Імпровізація» («Improvizace»):

Материнкою руки мої пахтять;

я лежав у траві, наслухаючи – 

чи то серце, чи то жайворонки дзвенять, 

вись гойдаючи?

Пробудилась земля в передзвоні пісень, 

обіцяючи дивний день.

На осонні ополудні в пахощах трав 

я суниці збирав на зрубі.

В мерехтінні весь ліс аромат огортав, 

пахли кров’ю суниць мої руки і губи; 

там я нахильці випив до дна 

буйні радощі дня.

Бором руки мої пахтять;

на бігу за смерічки хапаючись, 

на узліссі сарницю хотів я догнать, 

по торішнім сліду до села повертаючись.

В дикім шалі, сп’янілий блакитним вином,

я спинивсь під вікном.

Люба, лада моя, ждала в затінку віт – 

найпахучіший мій дивоцвіт!

(Переклав Володимир Лучук).

Римування віршів цієї збірки регулярне. Цікаво, що у своїх попередніх критичних зауваженнях поет заперечував власне інтимну лірику.

У 1930-і роки важко захворів і переважно лікувався в Подєбрадах. Видав дві політично анґажовані поетичні збірки «Серце і хмари» («Srdce a mračna», 1935) і «Соната горизонтального життя» («Sonáta horizontálního života», 1937), скеровані проти нацизму та капіталізму. У збірці «Серце і хмари» Станіслав Костка Нейман полемізує з колишніми колегами з часів пролетарської поезії, особливо з Йозефом Горою та його збіркою «Серце і гамір світу». Вірші цієї збірки були актуальною політичною лірикою. «Соната горизонтального життя» є однією з вершинних поетових збірок. Вона вселяє віру в краще життя. Станіслав Костка Нейман видав подорожні нотатки «Чехословацька мандрівка» («Československá cesta», 1935) про свою мандрівку Чехословаччиною в 1933 році. Написав полемічний твір «Анти-Жід, або Оптимізм без забобонів та ілюзій» («Anti-Gide neboli Optimismus bez pověr a iluzí», 1937), у якому з правовірних сталіністських позицій виступив проти тез книжки Андре Жіда «Повернення з СРСР». У 1930–1932 роках Станіслав Костка Нейман був редактором часопису «Лівий фронт» («Levá fronta»), а в 1936–1938 роках – часопису «Народна культура» («Lidová kultura»).

Під час Другої світової війни жив самотньо на селі, щоб уникнути переслідування ґестапо. У 1945 році вийшла поетична збірка «Бездонний рік» («Bezedný rok»), написана ще в 1939 році, у 1946 році – збірка «Зачумлені літа» («Zamořená léta»), вірші якої були написані під час війни. У 1945–1947 роках редагував часопис «Творчість» («Tvorba»). Помер Станіслав Костка Нейман 28 червня 1947 року у рідному місті.

У своїй творчості Станіслава Костки Неймана оспівував людину, життя, землю, сонце, радість і красу. Як кожен добрий поет, використовував незвичайні словесні сполучення, неординарні образи, зокрема метафори.

У перекладацькому доробку Станіслава Костки Неймана – «Малі вірші в прозі» та вибір із «Квітів зла» Шарля Бодлера, «Світання» Еміля Вергарна, «Комунізм і анархія» Петра Кропоткіна, «Держава й революція» Володимира Леніна.

У 1932 і 1933 роках Станіслав Костка Нейман побував на Закарпатті, став поборником прав закарпатських українців. Це відображено в його книжці нарисів «Енціани з Попа-Івана. Літні враження з Рахівщини» («Enciány s Popa Ivana. Letní dojmy z Rachovska», 1933), щоденнику «Карпатське літо» (1934), циклі віршів «Карпатські мелодії» зі збірки «Бездонний рік».

Українською мовою окремі твори Станіслава Костки Неймана переклали Григорій Кочур, Феофан Скляр, Марк Зісман, Олекса Новицький, Володимир Лучук, Роман Лубківський, Петро Скунць, Дмитро Меденцій та інші ([Вірші] // Чеська поезія: Антологія. – Київ, 1964; [Твори] // Легенда про голод. – Ужгород, 1969; [Твори] // Забута земля. – Ужгород, 1982; [Вірші] // Слов’янська ліра. – Київ, 1983; Туристи // Закарпатська правда. – 1983. – 7 серпня; [Вірші] // Кочур Г. Друге відлуння. – Київ, 1991).