Словенська письменниця Бранка Юрца (по-словенськи: Branka Jurca) народилася 24 травня 1914 року в селі Копріва на Красу (Словенія, тоді – Австро-Угорщина). У своїй книжці «Народжуєшся тільки раз» («Rodiš se samo enkrat», 1972) Бранка Юрца розповіла про перипетії з її хресним ім’ям. Батько, який працював наглядачем у в’язниці у Копері, вибрав для неї ім’я Бранка. Але священик сказав, що Бранка не християнське ім’я, тож згодився її хрестити, лише додавши друге ім’я Данієла. Коли пізніше в Мариборі вона пішла до першого класу, то мусила принести метрику, в якій датою її народження було записане 24 травня, а її мати завжди стверджувала, що вона народилася 27 квітня. Після початку Першої світової війни її батько вирушив на фронт у Галичину, де був поранений. Коли одужав, його послали в Марибор працювати наглядачем у в’язниці. Бранка в штирійській столиці закінчила середню школу та педагогічне училище. Чотири роки була без роботи (деякий час працювала на текстильній фабриці), потім отримала роботу у школі св. Якова в Словенських Горицях. Праця вчительки їй подобалася, бо вона любила дітей. Писати Бранка Юрца почала ще перед війною, писала головно коротку оповідну прозу; її першим опублікованим твором була новела «Христина» («Kristina»), яка з’явилася в часописі «Сучасність» («Sodobnost»). Після початку Другої світової війни Бранка Юрца приєдналася до руху опору. Коли в «німецькому» Мариборі стало надто небезпечно, Бранка Юрца переселилася до Любляни. Там на демонстрації її заарештували італійці та відправили до концентраційного табору в Ґоранс, після капітуляції Італії вона потрапила до німецького концентраційного табору Равенсбрюк. Після Другої світової війни деякий час працювала вчителькою в Любляні. Там одружилася з письменником Іваном Потрчем (1913–1993), у них народилися син Матіяж і дочка Мар’єтиця. «Коли народила сина, були важкі часи, на кожному кроці бідність, поневіряння, та все ж я була щаслива. Моє материнство мене надихало: я почала писати казки й оповідання для дітей», – згадувала письменниця. Так виникла її книжка «Братик і сестричка» («Bratec in sestrica», 1956). Бранка Юрца видала книжки оповідної прози «Під батогом (образки з таборів)» («Pod bičem (podobe iz taborišč)», 1945), «…потім перемогло життя» («...potem je zmagalo življenje», 1953) і «Скляний замок» («Stekleni grad», 1958). Потім Бранка Юрца стала редактором молодіжного часопису «Ciciban», на цій посаді працювала в 1960–1971 роках. Пізніше працювала редактором часопису «Дитина і родина» («Otrok in družina»). Померла Бранка Юрца 6 березня 1999 року в Любляні.

Більшість творів Бранки Юрци сповнені пригод дітей і підлітків. В їх основі лежить власний досвід, враження та почуття, пережиті письменницею в дитинстві та молодості, в часи навчання. Її твори можна легко поділити на: короткі сучасні казки – «Як Ніна спить» («Ko Nina spi», 1980), «Сніговики в садочку» («Snežaki v vrtcu», 1983); партизанські історії – «Мій батько партизан» («Moj oče partizan», 1978), «Коли партизани були веселі» («Kdaj so bili partizani veseli», 1986); тексти про тварин – «Нечемний зайчик» («Poredni zajček», 1958), «1:0 для зайців» («1:0 za zajce», 1990); описи шкільних пригод – «День двірника» («Hišnikov dan», 1960), «Ухач і його ватага» («Uhač in njegova druščina», 1963); оповідна проза – «Коли достигають полуниці» («Ko zorijo jagode», 1974), «Народжуєшся тільки раз».

Вийшла ще велика кількість книжок Бранки Юрци для дітей і молоді, зокрема такі: «У пастці» («V pasti», 1955), «Наоколо і довкола» («Okoli in okoli», 1959), «Хатинка біля моря» («Hišica ob morju», 1962), «Льодяники для всіх» («LiZIKe za vse», 1962), «Мишко Поліно та його бойове хрещення» («Miško Poleno in njegov ognjeni krst», 1965), «Шпигуни та заборонені таємниці» («Vohljači in prepovedane skrivnosti», 1966), «Білий коник» («Beli konjič», 1967), «До зірок» («Do zvezd», 1967), «Лошачок без паспорта» («Žrebiček brez potnega lista», 1969), «Червоні пінетки» («Rdeči škorenjčki», 1970), «Катко, стій!» («Katka, stoj!», 1972), «Шпелин щоденник» («Špelin dnevnik», 1976), «Бабусина казка» («Babičina pravljica», 1977), «Я піонерка! Я піонер!» («Pionirka sem! Pionir sem!», 1977), «На гвинтокрилі до стрийка Тінтіна» («S helikopterjem k stricu Tintinu», 1978), «Пригорща зірок» («Prgišče zvezd», 1980), «Мар’янка-всезнайка» («Marjanka vseznalka», 1980), «Чудовий настінний годинник» («Čudovita stenska ura», 1981), «Анча Помаранча» («Anča Pomaranča», 1983), «Мишко Поліно» («Miško Poleno», 1984), «Шлях навколо світу» («Pot okoli sveta», 1985), «Синя шапочка і зачарований вовк» («Modra kapica in začarani volk», 1986), «Добра воля – краща доля» («Dobra volja je najbolja», 1987), «Веселі новини із Зеленини» («Vesele novice z Zelenice», 1993), «У дідовому яру» («V dedovi grapi», 1994).

Бранка Юрца написала радіо-п’єси для молоді «Міжек-перукар» («Mižek-frizer», 1976) і «Петер і Мартин Кирпан» («Peter in Martin Krpan», 1977).

«Письменниця з дитячою душею» – так поет Ніко Ґрафенауер назвав передмову до перевидання книжки Бранки Юрци «Народжуєшся тільки раз» (1984). Там було написано, що їй притаманні «постійне здивування і подив, з яким письменниця сприймає події навколо себе; здається, що вона широко відкритими дитячими очима дивиться на все, що потрапило в її поле зору».

Поряд із материнським досвідом у її творах для дітей і юнацтва використані спомини із власного дитинства, молодечі враження. У своїх творах для молоді Бранка Юрца веде мову про ставлення дитини до тварин, до природи. Головними героїнями часто стають розумні та добросердні дівчата. «Мене турбує, що літературна критика літературу для молоді сприймає як щось менш цінне та важливе», – сказала письменниця в розмові з Бертою Ґолоб, і додала: «Більш, ніж критика, мене цікавлять відгуки самих читачів».

Основу для своїх творів Бранка Юрца черпала в реальному світі. В оповіданнях на тему дозрівання молодих людей і молодіжної злочинності відчувається досвід її педагогічної праці. Вона сама пояснила, що «Ухач і його ватага» розповідає про шестикласників, а «Шпигуни та заборонені таємниці» – про семикласників; натомість повість «Коли достигають полуниці», за якою Райко Ранфл зняв художній фільм, розповідає про молодь, яка прощається з середньою школою та готується до дорослого життя. Головна героїня повісті Ягода (Jagoda), або ж Полуничка, сильна, енергійна та чуттєва дівчина. Ця повість вважається одним із найкращих творів Бранки Юрци. Сама письменниця казала, що дівчатка часто їй задавали питання, як їй вдалося так переконливо зобразити їхнє дозрівання. Вона ж відповідала, що в повісті вивчає і зображає їхній пубертатний період. Це її своєрідне повернення в часи, коли вона сама перебувала у вирі суперечливих течій – вся заплутана, збуджена, сповнена самодостатності, неумиротворена – шукала своє місце під сонцем. Вона не змогла б написати такої повісті, якби сама не пережила усі ті підліткові пертурбації. Літературознавець Хельґа Ґлушич писала, що повість «Коли достигають полуниці» Бранки Юрци – це «одна з найвеселіших розповідей, які тільки мала словенська проза для молоді». Письменниця, якій імпонували такі оцінки, визнала: «Жалкую лишень, що з-під мого пера не вийшло більше книжок для дорослішої молоді».